Леся Українка (Лариса Петрівна Косач), одна з найбільших постатей в історії української літератури, народилася 25 лютого 1871 року в Новограді-Волинському. Вона стала символом літературної та культурної незалежності України. Мати, Олена Пчілка, сама була письменницею, а батько, Петро Косач, юристом. Вони приділяли багато уваги освіті дітей, що допомогло Лесі вже в ранньому віці розвинути свій неабиякий інтелектуальний потенціал.
Леся Українка відзначалася не лише письменницьким талантом, але й неабиякою стійкістю. Вже в дитинстві вона почала писати вірші. У дев'ять років вона написала свій перший вірш, а до тринадцяти років вже почала публікувати свої роботи. Вона стала студенткою Київської жіночої гімназії, а потім, завдяки своїм талантам і підтримці матері та дядька, вступила до Києво-Могилянської академії. Однак через початок хвороби, туберкульоз, який переслідував її протягом усього життя, навчання було перерване.
У 1884 році Леся почала писати російською мовою, однак з часом перейшла до української мови, адже вважала її своєю рідною. У своїх творах вона не лише торкалася соціальних і політичних проблем, але й піднімала важливі теми боротьби, жіночої свободи та національної гідності. Її перша збірка поезій «На крилах пісень», що вийшла в 1893 році, була справжнім літературним явищем. Цикли лірики, які вона розробляла, висловлювали її глибоке розуміння патріотизму, боротьби за волю та гідність українського народу.
Із 1893 року вона активно брала участь у політичному та літературному житті України. Її твори стали основою для розвитку нової української літератури, вони торкалися важливих тем, зокрема національної ідентичності, боротьби за незалежність, ідей свободи та рівності. Вона також була перекладачем та адаптувала твори таких світових авторів, як Шекспір, Гете, Байрон, що допомогло значно розширити українську літературну традицію.
Влітку 1902 року поетеса перебувала на Буковині, де створила кілька важливих творів, включаючи драматичну поему «Одержима». Це було періодом її активної роботи в жанрі драматургії, що в подальшому принесло їй визнання в літературному світі. Вона продовжувала створювати нові твори, звертаючись до теми душевної кризи, любові, особистісної боротьби та суспільних змін.
Леся Українка також зробила великий внесок у фольклористику, збираючи народні пісні, думи та балади, що стало важливою частиною її творчості. Вона записувала пісні з різних регіонів України, зокрема з Полісся та Карпат, що підтверджує її глибоке занурення в українську культуру та її традиції.
Через погіршення здоров’я, Леся Українка змушена була шукати лікування за кордоном, відвідуючи Крим, Кавказ, Німеччину та Швейцарію. Проте навіть у важких умовах вона продовжувала свою літературну діяльність. Однією з останніх її робіт є драма «Оргія», присвячена боротьбі митця з суспільством.
Леся Українка померла 1 серпня 1913 року в містечку Сурамі (Грузія), де перебувала на лікуванні. Після її смерті українська література втратила одну з найбільших своїх постатей. Але її творчість живе і до сьогодні, вражаючи нові покоління своїм глибоким патріотизмом, відданістю народній культурі та непохитним прагненням до свободи.
Леся Українка залишила величезну спадщину, яка досі є джерелом натхнення для багатьох поколінь. Її твори продовжують надихати не тільки національно свідомих українців, але й людей усього світу, що шукають приклад стійкості, мужності та віри в краще майбутнє.