Володимир Євтимович (Юхимович) Свідзинський — один з найвидатніших українських поетів XX століття, також знаний як майстерний перекладач. Його творчість була глибоко вкорінена в українській культурі, але водночас він орієнтувався на сучасні європейські течії, що відображалося у його поезії та перекладах. Спочатку Свідзінський тяжів до символізму, проте згодом у його роботах з’явилися яскраві елементи сюрреалізму, поєднані з класичною поетичною формою.
У поезії він часто порушував теми, що виходили за межі тодішньої радянської дійсності. Це спричинило негативну реакцію з боку радянської критики, яка звинувачувала його в відчуженості від реалій радянської доби, в "поза часі" світогляді. Незважаючи на це, творчість Свідзінського не втратила своєї значущості, і він став однією з ключових фігур української літератури.
В його перекладацькому доробку можна знайти твори з багатьох світових літератур, включаючи античну, староукраїнську та дев'ять національних літератур. Свідзінський перекладав твори таких авторів, як Густав Келлер, Лопе де Вега, Антон Чехов, Віктор Гюго, Олександр Пушкін, Михайло Лєрмонтов, Микола Гоголь, Григорій Пєтніков та багато інших. Зокрема, у 1939 році він видав переклади трьох комедій Арістофана.
Поет народився 26 вересня (за новим стилем 8 жовтня) 1885 року в селі Маянів Вінницького повіту на Поділлі (тепер Тиврівський район Вінницької області). Його батько, Євтим Оксентійович, був псаломщиком, а мати, Наталка Прохорівна, попівна. Спочатку Володимир навчався в Тиврівському духовному училищі, потім — у Подільській духовній семінарії в Кам'янці-Подільському. Втім, у 1904 році він був звільнений з семінарії на прохання батька, який був переміщений до Лянцкоруня. Пізніше Свідзінський вступив на економічний відділ Київських вищих комерційних курсів (1906 рік), а в 1912 році вийшов його перший вірш у журналі "Українська хата".
Після завершення навчання Свідзінський повернувся до села Бабчинці, де працював над етнографічними дослідженнями. У 1913 році він об'їхав низку повітів Подільської губернії, збираючи відомості про ткацький промисел, що згодом стало основою його роботи в книзі "Кустарні промисли Подільської губернії". Це стало важливою частиною його фольклорних і етнографічних досліджень.
У 1915 році Свідзінський переїхав до Житомира, де працював в контрольній палаті, а після мобілізації потрапив до армії, де обіймав посаду помічника контролера польового контролю в штабі 7-ї армії. З осені 1917 року він перебував у Барі, а в 1918 році був звільнений з армії і повернувся до Кам'янця-Подільського, де почав працювати редактором української мови в місцевому видавничому відділі.
У 1920 році, після встановлення радянської влади в Кам'янці-Подільському, Свідзінський активно працював в галузі літератури та освіти. Він публікував свої твори в літературно-наукових журналах та видавництвах, а також був членом видавничих і культурних ініціатив. Однак з часом його родина пережила важкі часи: дружина з дочкою переїхала до Вінниці, а Свідзінський зіткнувся з особистими проблемами та розчаруваннями. У 1927 році він видав свою другу поетичну збірку "Вересень", а в 1940 році, після кількох важких років, вийшла його остання прижиттєва збірка "Поезії".
Упродовж всього свого життя Свідзінський також активно перекладав літературні твори з різних мов, включаючи французьку, іспанську та польську. Його переклади мали великий вплив на розвиток української літератури, зокрема переклад "Слова о полку Ігоревім" став знаковим моментом у його кар'єрі.
Проте, незважаючи на свою культурну та літературну діяльність, Свідзінський став жертвою репресій радянської влади. У вересні 1941 року його заарештували, і разом з іншими в'язнями він був спалений в покинутій господарській будівлі у селі Непокритому під Салтовом. Цей трагічний кінець став останньою сторінкою його життя, але його літературна спадщина та перекладацький внесок залишаються важливою частиною української культури.
Слід Свідзінського залишився у пам'яті українського народу, адже його творчість, поезія та переклади до сих пір відзначаються високим рівнем мистецької майстерності та глибокого розуміння культурних і соціальних процесів.