Володимир Фокович Штангей народився у 1895 році в селі Мошурів, що на Уманщині, яка сьогодні є частиною Черкаської області. Його дитинство та юність пройшли в Україні, але важливі етапи його життя були пов’язані з подіями, які значно вплинули на його творчість і долю. Під час Першої світової війни Володимир потрапив у німецький полон, де він не тільки пережив важкі випробування, але й зміг продовжити свою письменницьку діяльність. Саме тоді він почав друкувати свої оповідання, які публікувалися у різних виданнях, серед яких було і популярне того часу видання "Громадська думка".
Після повернення в Україну, Штангей вступив до літературної організації "Плуг", що активно підтримувала розвиток української літератури та культури в умовах нової соціально-політичної ситуації. У цей період він жив у Києві, а згодом переїхав до Харкова, де активно працював і брав участь у літературному житті.
Штангей був автором кількох книг оповідань, які побачили світ у 1920-х — 1930-х роках. Серед них — "Батрачка" (1927), "Злочин у степу", "Образа" (1929), "Межа" (1930), "Один день", "Удруге народжені" (1931), "На землі", "Том новел" (1932) та інші твори, які відзначалися глибокими соціальними темами та психологічними характеристиками персонажів. Вони відображали соціальні реалії того часу, боротьбу за права робітників і селян, а також тему соціальної справедливості, що стало важливим мотивом у його творчості.
Проте, незважаючи на популярність у літературних колах, доля Штангея різко змінилася після 1934 року. 6 грудня 1934 року він був заарештований у рамках так званої "справи боротьбистської контрреволюційної організації". Після арешту, у березні 1935 року, Володимир Штангей був засуджений до 10 років позбавлення волі. Його ув’язнили у Соловецькому таборі, де він працював на складі частини постачання, а також навчався на курсах лікарів-помічників. Його життя у таборі було важким, але навіть там Штангей не припиняв боротьби за свою гідність і права, незважаючи на нестерпні умови.
9 жовтня 1937 року, після нової перевірки його справи особливою трійкою, Штангея засудили до розстрілу. Він був розстріляний 3 листопада 1937 року в Сандармоху, одному з найбільших місць масових розстрілів в період сталінських репресій. Це була трагедія не лише для родини Штангея, але й для всієї української літератури, оскільки його творчий потенціал був безповоротно знищений.
Володимир Штангей, незважаючи на всі труднощі та трагічні обставини свого життя, залишив по собі літературну спадщину, яка продовжує бути важливою частиною української культури. Його твори, зокрема соціально орієнтовані оповідання, стали цінними історичними свідченнями того часу.