Валерій Шевчук — один із представників української літератури, чия творчість не лише відображала соціально-політичну ситуацію в Україні 60-х років, а й стала символом боротьби за національну ідентичність та свободу слова. Народившись 20 серпня 1939 року, він став свідком складних історичних подій, які залишили глибокий слід у його літературних пошуках.
Дитинство та юність Шевчука припали на часи війни та післявоєнного відновлення. Він згадує, як у 1943 році, перебуваючи в окупації, його ім’я потрапило до преси через оголошення про зникнення. Його ранні роки наповнені були не лише дитячими переживаннями, але й глибокими, емоційними моментами, що пізніше він відобразив у своїх творах. Спогади про батьків, особливо про мати, яка зі своєї важкої долі зробила родинну скарбницю доброти і знань, стали основою для більшості його літературних рефлексій.
Уже на початку свого творчого шляху Шевчук, будучи студентом, активно поринув у літературне життя, захоплюючись творчістю своїх сучасників. Його знайомства з такими поетами, як І. Драч, М. Сингаївський, М. Вінграновський, В. Коротич, допомогли йому сформувати власний літературний стиль, зберігаючи автентичність у вираженні своїх думок і почуттів. Перші публікації поета відбулися в "Літературній Україні", а 1961 року вийшло його оповідання "Настунька", яке започаткувало його літературну кар'єру.
Того ж року Шевчук разом з братом вирішив випустити свій власний альманах "Первоцвіт", що стало важливим моментом у їхньому житті, однак цей почин не отримав схвалення в офіційних колах. Як і багато інших молодих авторів, він зазнавав тиску з боку радянської цензури, що, зрештою, змусило його присвятити більше часу самоосвіті, літературній роботі в обмежених умовах.
Шевчук не тільки писав, але й активно подорожував, шукаючи натхнення у різних регіонах України. Подорожі до Чернівців, Львова, Ужгорода залишили відбиток на його творчості і стали основою для написання кількох новел. У цей період, коли він працював у Києві, його знайомство з іншими митцями, а також літературними середовищами, допомогло йому сформулювати свої погляди на літературний процес та знайти своє місце серед українських шістдесятників.
У 1962 році, коли його творчість була визнана на ширшому рівні, Шевчук активно працював над новими творами, публікував короткі новели, такі як "Вона чекає його, чекає", що згодом була екранізована. Період 1960-х років був важливим для нього з точки зору розвитку: його погляди на літературу і життя зміцнилися, хоча й не без серйозних випробувань.
Відчуваючи глибокий зв’язок з українською культурою та літературною спадщиною, Шевчук також приділяв значну увагу історичним темам, перекладам та пошукам нових форм вираження. Усі ці процеси стали основою для його творчої еволюції, і незважаючи на перешкоди, він залишався вірним своїм літературним переконанням, навіть у найскладніші періоди життя.
Валерій Шевчук був одним із тих, хто продовжував писати та створювати в умовах, коли суспільний та політичний клімат в Україні значно обмежував можливості для творчих людей. Його життя і творчість — це історія боротьби не лише за літературну свободу, але й за право висловлювати свої погляди, не зважаючи на обставини.