Микола Данилович Руденко, визначний український поет і публіцист, народився 19 грудня 1920 року в селі Юр'ївка Олександрівського району Луганської області, в родині шахтаря. Його життєвий шлях був глибоко пов’язаний з історією його часу, і його твори стали важливою частиною української літератури. Його навчання в Київському університеті на філологічному факультеті було перерване війною, під час якої він був тяжко поранений і довгий час лікувався в госпіталі.
Після війни, у 1947 році, Микола Руденко випустив свою першу книжку віршів під назвою "З походу". Його літературний шлях швидко розвивався: впродовж наступних двох десятиліть він створив численні поетичні збірки, а також написав два значні романи — "Вітер в обличчя" і "Остання шабля". Протягом 1950-70-х років він здобув визнання як поет і прозаїк, ставши помітною фігурою в літературному середовищі. Його талант, а також те, що він був вихідцем з робітничої родини і фронтовиком, дозволили йому здобути важливу роль в партійній ієрархії письменників того часу.
Незважаючи на свій успіх і матеріальну забезпеченість, Микола Руденко не став сліпо підкорятися владі. Вже в 60-х роках він почав відчувати гіркоту від того, що поетична діяльність і літературна кар'єра стали більше служити пропаганді, а не правді. З наближенням кінця цього десятиліття він став більш критично ставитись до ідеології "розвинутого соціалізму", що, врешті-решт, призвело до зміни його світогляду. Він розпочав відкрито критикувати політику та економіку радянської держави, зокрема її зовнішні досягнення, що здавалися йому фальшивими. Починаючи з цього періоду, Руденко активно підтримував правозахисний рух, ставши членом Міжнародної Амністії та засновником Української Групи Сприяння Виконанню Хельсінських Угод.
З часом його літературні погляди і творчість значно змінилися. Микола Руденко звернувся до глибоких досліджень економічних і політичних ідей, викладаючи свої теоретичні роботи. Його книги "Економічні монологи" та "Слідами космічних катастроф" були спрямовані на переосмислення марксистської політичної економії і передбачення економічних катаклізмів в СРСР. У цих працях Руденко критикував систему за її недосконалість і спроби штучного розвитку. Він запропонував новий погляд на економіку, що ґрунтувався на єдності людини з природою і космосом, переконуючи, що справжній розвиток можливо лише через духовні та природні закони.
У своїх численних листах до партійних органів Руденко закликав до реформ і змін у суспільстві, але його голос залишався почутим лише серед невеликої кількості людей, готових до змін. Його критика системи не знаходила підтримки в радянському уряді, і всі спроби реформувати країну зустрічалися із запереченнями. Невдовзі Микола Руденко став активним учасником правозахисного руху. У 1976 році, разом з іншими видатними діячами, він підписав декларацію Української Групи Сприяння Виконанню Хельсінських Угод. Це стало вирішальним моментом у його боротьбі за права людини.
Однак у 1977 році його заарештували і судили за антирадянську діяльність. На суді в Дружківці його звинуватили в підриві державної безпеки, і він отримав сім років тюремного ув’язнення та п’ять років заслання. Незважаючи на тяжкі умови, Руденко продовжував писати свої твори, багато з яких пізніше були видані за кордоном. У своїх віршах він часто згадував рідний Донбас, його природу та дитячі спогади.
В середині 80-х після завершення терміну покарання, Микола Руденко разом із дружиною переїхав до США. Під час свого перебування за кордоном він продовжував писати, створюючи такі твори, як "Син Сонця — Фастон", "Формула Сонця" і "Орлова балка". Його роботи чекали на публікацію в Україні, і, незважаючи на політичні переслідування, він не залишав своєї боротьби за справедливість і незалежність України.
Наприкінці 80-х Руденко повернувся до України, де став визнаним героєм національної культури. Він отримав найвищі державні нагороди, зокрема звання Героя України і Державну премію імені Тараса Шевченка. Його внесок у літературу і громадське життя став неоціненним, а його ідеї та творчість продовжують жити в серцях нових поколінь.