Біографія Миколи Руденка
Микола Данилович Руденко, визначний український поет і публіцист, народився 19 грудня 1920 року в селі Юр'ївка Олександрівського району Луганської області, в родині шахтаря. Його життєвий шлях був глибоко пов’язаний з історією його часу, і його твори стали важливою частиною української літератури. Його навчання в Київському університеті на філологічному факультеті було перерване війною, під час якої він був тяжко поранений і довгий час лікувався в госпіталі.
Після війни, у 1947 році, Микола Руденко випустив свою першу книжку віршів під назвою "З походу". Його літературний шлях швидко розвивався: впродовж наступних двох десятиліть він створив численні поетичні збірки, а також написав два значні романи — "Вітер в обличчя" і "Остання шабля". Протягом 1950-70-х років він здобув визнання як поет і прозаїк, ставши помітною фігурою в літературному середовищі. Його талант, а також те, що він був вихідцем з робітничої родини і фронтовиком, дозволили йому здобути важливу роль в партійній ієрархії письменників того часу.
Незважаючи на свій успіх і матеріальну забезпеченість, Микола Руденко не став сліпо підкорятися владі. Вже в 60-х роках він почав відчувати гіркоту від того, що поетична діяльність і літературна кар'єра стали більше служити пропаганді, а не правді. З наближенням кінця цього десятиліття він став більш критично ставитись до ідеології "розвинутого соціалізму", що, врешті-решт, призвело до зміни його світогляду. Він розпочав відкрито критикувати політику та економіку радянської держави, зокрема її зовнішні досягнення, що здавалися йому фальшивими. Починаючи з цього періоду, Руденко активно підтримував правозахисний рух, ставши членом Міжнародної Амністії та засновником Української Групи Сприяння Виконанню Хельсінських Угод.
Читати повністю →