Прокопенко Ірина Миколаївна — українська письменниця, педагог, культурна діячка, чия творчість, сповнена доброти й життєвої мудрості, глибоко вкорінилася в літературному житті Придніпров’я. Вона народилася 8 вересня 1926 року в місті Спас-Клепики, що на Рязанщині. Її життєвий шлях — це приклад виняткової відданості слову, освіті, культурі.
У молоді роки Ірина здобула освіту у Московській Вищій школі полярних працівників — закладі, який готував людей для роботи в суворих умовах Півночі. І справді, разом із чоловіком, військовим офіцером, а згодом поетом і перекладачем Григорієм Прокопенком, вона побувала в найвіддаленіших куточках Радянського Союзу — жила на Чукотці, на Курильських островах, на Камчатці, в Севастополі, а також у грузинському місті Поті. Ці численні переїзди збагатили її світогляд, додали глибини й різноманіття у майбутню творчу діяльність.
З 1960 року Ірина Миколаївна оселилася у Дніпропетровську (нині — Дніпро), де її доля остаточно пов’язалася з педагогікою, літературою та журналістикою. Вона працювала у звичайній середній школі, в дитячій бібліотеці, обіймала посаду директора Дніпропетровського клубу письменників, а також була тележурналісткою. Але, мабуть, одним із найвагоміших внесків стала її багаторічна праця як керівниці секції літератури для дітей та юнацтва при обласній письменницькій організації. Протягом 26 років вона допомагала молодим авторам знаходити свій голос, формувала середовище, де дитяча література жила і розвивалась.
Ірина Прокопенко — лауреатка численних нагород. Серед них — Почесна відзнака Міністра культури і мистецтв України (2003) «За досягнення в розвитку культури й мистецтва», а також обласна літературна премія імені Валер’яна Підмогильного (2004). Вона — членкиня Національної спілки письменників України.
Письменниця вільно писала як українською, так і російською мовами. Її літературна діяльність — не лише авторська, а й упорядницька. Вона брала участь у створенні значущих антологій, таких як «Сяєво Жар-Птиці», «Книжкова веселка», «Украинскому Кедрину — быть», а також аудіокниги «Письменники Дніпропетровщини — шкільним бібліотекам».
З-під її пера вийшла низка дитячих книжок, які залишили помітний слід у серцях юних читачів. Серед найвідоміших: «Хто розбудив ліс» (1970), «Що шепотіли берізки» (1973), «Сонце, сонечко та соняшник» (1977), «Фарби старого художника» (1982), «Як Василько порозумнішав» (1984), «Як жолудь дубом став» (1987), «Іжачок-простачок» (1988), «Лягушенок Леша» (1998), «Колискова для Лилика» тощо. У цих книжках відчувається тепле ставлення до природи, захоплення фантазією, щире бажання навчити й розважити дитину.
Крім того, Ірина Миколаївна також писала прозу для дорослого читача: її збірки «Трактористки» (1988) та «Исповедь» (2003) розкривають інші грані її таланту — глибину спостережень за людською природою, здатність до психологічного аналізу, інтонаційну виваженість.
Її життєвий шлях — це історія про те, як любов до слова, до дітей, до своєї справи може проростати в будь-яких умовах, навіть у найсуворіших. Ірина Прокопенко — це приклад невтомної праці, людської щирості й духовної щедрості, яка залишила після себе вагому творчу спадщину.