Василь Олександрович Мисик — поет, перекладач, мислитель, що проніс через усе життя вірність слову, внутрішню гідність і глибоку любов до української культури. Народився 24 липня 1907 року в селі Новопавлівка Межівського повіту на Катеринославщині в родині священика. Ще в дитинстві він вирізнявся чутливістю до мови та поетичного слова. Закінчивши семирічну школу у 1922 році, юний Василь мав щастя навчатися у талановитого педагога Аркадія Казки. Саме він першим побачив у хлопцеві майбутнього поета та надіслав його вірші Павлу Тичині. Згодом поезії Мисика прочитали й інші представники київського літературного кола — Микола Зеров, Максим Рильський, Павло Филипович. З того моменту почався його шлях у літературу.
Перші поезії Василя Мисика побачили світ у журналі «Червоний шлях» ще у 1923 році. А вже у 1926 році він переїхав до Харкова — тодішнього літературного центру України. Працював коректором у друкарні, а згодом — бібліотекарем у Будинку літератури імені В. Блакитного. У 1927 році вийшла його перша поетична збірка — «Трави».
Поетичне слово Мисика вирізнялося тихою внутрішньою силою, філософічністю і високою мовною культурою. Поряд із власною творчістю він пристрасно захоплювався перекладами. Ще в юності самотужки опанував німецьку, згодом вивчив французьку й англійську, а в Харкові почав студії східних мов у технікумі сходознавства. За життя він перекладав із понад десяти мов, серед яких: російська, польська, білоруська, єврейська, французька, німецька, англійська, перська, таджицька.
Його поетичні збірки — «Блакитний міст», «Чотири вітри», «Будівники», прозова збірка «Ґалаґанів сон», нариси про Схід, численні переклади — зробили його ім’я знаним серед читачів і літературної спільноти. Він був членом літературного об’єднання «Плуг», але за своєю естетикою і світоглядом тяжів до неокласиків.
Та творче піднесення було перерване. Вночі 4 листопада 1934 року поета безпідставно заарештували. Його справу об'єднали з політичною акцією проти української інтелігенції — начебто участі у підготовці терактів. Попри жорсткий тиск слідства, Мисик не визнав жодної провини. Його справа була винесена на додаткове слідство, а згодом передана на розгляд Особливої наради при НКВС. У липні 1935 року поета засудили до п’яти років таборів. Покарання відбував на Соловках.
Після звільнення у 1940 році він повернувся до рідного села. Але спокій тривав недовго — почалася Друга світова війна. Василь Мисик потрапив на фронт, потім у полон, з якого зумів утекти разом із іншими полоненими, приреченими на розстріл, весною 1945 року.
Повернувшись із війни, поет починає заново відроджувати себе як митця. Його реабілітували лише у 1956 році. Відтоді поступово вийшли збірки, що повернули його читачам: «Вибране», «Борозни», «Верховіття», «Чернотроп», «Біля криниці», «Лан», «Берег», «Планета», а також збірка оповідань «Брянський ліс» і низка блискучих перекладів — з Роберта Бернса, Джона Кітса, Омара Хайяма, Рудакі, Гафіза.
У 1977 році Василя Мисика удостоєно Республіканської премії імені Максима Рильського за видатний внесок у поетичний переклад.
Він помер 3 березня 1983 року в Харкові — залишивши по собі не лише багату літературну спадщину, а й приклад моральної стійкості, гідності й вірності українському слову.