Та все ж необхідно усвідомити: Юрій Косач таки здійснив ідеологічну переорієнтацію — і зробив це свідомо. Вже 1931 року він офіційно пориває з "Новими шляхами". У заяві, надрукованій у паризькому часописі "Тризуб", пояснив: "Стверджую, що моя співпраця в місячнику 'Нові шляхи' не була засвідченням якогось політичного наставлення, маючи виключно літературний характер із застереженням повної ідеологічної незалежності. Однак з уваги на лінію редакції у напрямі механічного сприйняття і попутницького пристосування до совітської дійсності, з чим я суб’єктивно, як патріот-українець і емігрант, погодитися не міг, а впливати на зміну лінії редагування не мав змоги, я перестав бути співробітником згаданого журналу".
Однак, попри такі категоричні формулювання, зв’язки Косача із радянофільськими колами не обірвалися. З листування з А. Крушельницьким видно: він і далі розглядав можливість співпраці. Проте повернутися до радянофільського середовища остаточно не зміг. Репресії, голодомор, ідеологічний пресинг — усе це зруйнувало ілюзії про можливу співпрацю з радянським режимом. Ліва ідея в Західній Україні втрачала прихильність. Закривалися часописи, розпускалися партії, згортався інтелектуальний рух. Косач спостерігав, закликав до рішучих дій, але сам до підпілля не пішов, до СРСР не переїхав, як, наприклад, А. Крушельницький. Зосередився на творчості.
І саме відхід від ідеологічної активності дозволив Косачу проявити себе найповніше як митцеві. Вільний від догм, він активно працював як прозаїк, поет, есеїст. Живучи у Європі, маючи безпосередній доступ до культурних течій, літератури, філософії, Косач створив оригінальні твори. Його друкували провідні емігрантські видання, перекладали на іноземні мови. У 1934 і 1937 роках він отримав престижні мистецькі нагороди — премії Товариства письменників і журналістів імені Івана Франка та Українського католицького союзу. Писав про минуле і сучасне, про визвольні змагання і українське життя в еміграції.
У 1943-му Юрій Косач повертається до Львова. В окупованому місті його приїзд сприйняли як подію. Він активно працює з часописом "Наші дні", друкує художні твори, есеї, публіцистику. Його драма "Облога" мала великий успіх — півсотні вистав. Але саме у Львові виникають й темні історії, пов’язані з його ім’ям. Згодом, у Кракові, його арештовує поліція. В’язниця, концтабір, недомовки. Після звільнення — Австрія, Мюнхен, літературна діяльність, участь у створенні МУРу. Косач стає активним членом об’єднання, але водночас — і джерелом конфліктів. Після розпаду МУРу — США.
У США життя Косача складається непросто. Працює фізично, пише, малює. Співпрацює з лівою еміграційною пресою. Видає журнал "За синім океаном", що, ймовірно, фінансується з СРСР. У 1960-х відвідує Радянську Україну, публікується. Його активно використовують у пропаганді. Водночас невідомо, що він насправді відчував. У 1980-х залишений усіма, хворий, живе в Нью-Йорку. Його підтримує меценат Мар’ян Коць. Завдяки цьому виходять останні твори: "Сузір’я Лебедя", "Володарка Понтиди", "Чортівська скеля".
Помер Юрій Косач 11 січня 1990 року. У некролозі зазначили: "Людина драматичної долі й світлих поривань, щедро обдарована життям і безжально кривджена ним". І справді — він пройшов усе. Історію, яку не завжди можна пояснити, але варто пам’ятати. Бо в ній — правда про українське ХХ століття.