Юрій Миколайович Косач: між національним словом і емігрантською тінню
Постать Юрія Косача — одна з найбільш суперечливих і водночас яскравих у літературному процесі українського ХХ століття. Про нього писали з подивом і роздратуванням, з іронією і повагою, ба навіть із розгубленістю. Його особистість, багатогранна й вибухова, не піддавалася однозначному визначенню. Він викликав емоції, дискутував з колегами, змінював орієнтири й місця проживання, але завжди залишався в межах українського культурного поля — то як поет, то як прозаїк, то як перекладач, то як публіцист, а то й просто як дратівливий і незручний, проте талановитий інтелектуал.
Юрій Косач був правнуком Михайла Драгоманова і небожем Лесі Українки, сином Миколи Косача — молодшого брата поетеси. Вже сам цей факт уособлював певну високу планку й очікування. Але замість сліпого наслідування родинної традиції він почав творити власну — повну неспокою, внутрішніх конфліктів, сміливих виборів і відвертих викликів.
Про місце його народження й досі сперечаються. Офіційні джерела нерідко називають Київ і 1909 рік, натомість метричні книги Волині засвідчують інше: Юрій (Георгій) Косач народився 5 грудня 1908 року в селі Колодяжне. Імовірно, сам письменник навмисно плутав ці дані — змінював дату й місце з огляду на політичні обставини. Адже у 1930-х роках, коли його переслідувала польська влада за націоналістичну діяльність, більш безпечним було мати «польське» походження, ніж радянське. А пізніше, у роки еміграції, така «гнучкість» дозволяла маневрувати між репресивними режимами й вимогами американських імміграційних служб.
Дитинство Косача минуло серед поліських краєвидів, у рідному селі Драгоманово-Косачів — Колодяжному, яке на той час уже стало символом українського культурного відродження. У десятирічному віці хлопець переїхав до Львова й вступив до академічної гімназії. Саме тут він і почав писати — у гімназійному часописі «Молоде життя» з’являються його перші тексти під псевдонімом Юрко Орлине Перо. А далі — навчання у Варшавському університеті, юридичний факультет, де юнак швидко долучається до активного громадського й літературного життя.
Уже в 1927 році він стає членом культурно-освітнього товариства «Основа» і секретарем студентської Партії українських державних націоналістів. Він не просто розмірковує про майбутнє України — він формує політичні плани, готує «План розбудови національного руху на Волині». Його бачення держави — це синтез культури, просвіти й сили. Але саме за ці переконання вже в 1931 році Юрія Косача заарештовують у Варшаві й звинувачують у належності до УВО, у створенні нелегальних культурних організацій. Його тримають за ґратами понад вісім місяців, але відпускають під заставу. Проте це була лише перша хвиля репресій.
Уже наступного року — новий арешт, тепер у Луцьку. Слідство тривало довго й болісно. Хоча врешті-решт довести причетність до збройних підготовок не вдалося, Косач отримав рік ув’язнення. Але Люблінський апеляційний суд змінив вирок: чотири роки. І саме тоді, навесні 1933-го, Юрій тікає через кордон і починає свій довгий шлях емігранта.
Ще до арештів Юрій Косач встиг увійти в українське літературне середовище. Його тексти з’являлися в «Літературно-науковому віснику» Дмитра Донцова — органі, що обстоював ідеї національної самостійності. Проте вже дуже скоро, у тому ж 1930 році, він співпрацює і з «Новими шляхами» — виданням із лівішою, радше прорадянською орієнтацією. І ця зміна траєкторії породила чимало запитань. Але сам Косач пізніше пояснював це як виключно літературний інтерес, мовляв, жодної політики, лише текст.
Ця його «хамелеонність», про яку згадував Улас Самчук, викликала суперечливу реакцію. Але була в ній і своя логіка: Косач належав до тих митців, які не вписувалися в схеми. Він легко переходив з одного середовища в інше, бо шукав не конформізму, а простору для самовираження. У ньому було багато від романтиків минулого — гордість, імпульсивність, невгамовність. Тому в його біографії легко вгадується дух Байрона чи Бальзака — із пригодами, зразками вільної поведінки, бунтом і, разом з тим, глибоким зв’язком із літературою.
Художня творчість Косача була яскравою, але непростою для класифікації. Його тексти не вписувалися в канон ані націоналістичної, ані комуністичної ідеології. У його поезії — відчуття самотності, метафізики простору, естетики відчуження. У прозі — намагання зберегти гідність серед катастроф. У публіцистиці — емоційна чесність, яка не завжди корисна для репутації, але завжди правдива.
Невдовзі після еміграції з Польщі Юрій Косач осідає у Чехословаччині, пізніше — у Німеччині, а після війни емігрує до США, де проведе останні десятиліття життя. Його шлях — це шлях без повернення, але й без остаточного відриву. Україна залишалася в його текстах, у його болях і сумнівах. Він не просто писав українською — він жив у ній, навіть якщо вона іноді не розуміла його.
Юрій Косач — це не лише літературний герой. Це жива людина, що постійно балансувала між різними крайнощами — між патріотизмом і самозахистом, між вірністю і свободою, між тишею поезії й шумом політичної боротьби. Його не можна звести до однієї формули, але можна відчути — через тексти, через спогади сучасників, через його шлях, позначений сміливістю бути собою в епоху, яка цього не прощала.