Олесь Васильович Донченко (1902–1954) — український поет, прозаїк, драматург і дитячий письменник, чий життєвий і творчий шлях яскраво відбиває трагічну долю покоління українських митців, сформованих у добу постреволюційних надій і знищених хвилями політичних репресій та ідеологічного тиску.
Народився Донченко 1902 року в славетному козацькому містечку Великі Сорочинці на Полтавщині, проте дитинство провів у селі Багачка Перша, де його батько працював учителем. Уже в десять років майбутній письменник разом із родиною перебирається до Лубен, що стали для нього другою батьківщиною. Саме тут він вступив до гімназії, де здобув ґрунтовну освіту й де його звільнили від плати за навчання як сина педагога. Гімназійні роки були періодом становлення: Донченко почав писати вірші, спочатку російською мовою. 1918 року дебютував українською на сторінках газети "Рідний край" із віршем "Журлива пісня".
Закінчивши гімназію 1920 року, юнак одразу був задіяний у культурно-освітню роботу: його направили вчителювати в село Остапівку. Повернувшись через два роки до Лубен, працював журналістом у місцевій газеті "Зарево", пізніше перейменованій на "Червону Лубенщину". У 1924 році Донченко вступає до лав Червоної армії, де служить у відомій Першій Червонокозачій дивізії — спочатку як звичайний кіннотник, а згодом як полковий навчитель. Цей досвід став основою для його повісті "Золотий павучок".
У 1926-му, після демобілізації, переїжджає до Харкова — культурної столиці тогочасної України, де починає працювати в Державному видавництві України в юнацькому секторі. У літературний процес Олесь увійшов ще під час військової служби, коли готувалася до друку його перша збірка віршів "Червона писанка" (1926). У 1928 році з’явилася його друга збірка поезій "Околиці". Проте найбільший резонанс у творчості того періоду мали його прозові твори.
Донченко стає помітною фігурою в колі комсомольських письменників, приєднавшись до організації "Молодняк". Його п’єса "Комсомольська глушина" (1927) та повість "Золотий павучок" стали подією в культурному житті. Остання викликала жваві дискусії, зокрема через порушення тем інтимного життя молоді. Ці твори були актуальні, зухвалі, відверті, але також стали причиною жорсткої критики. Донченка звинувачували в порнографії, а його літературні експерименти — у ідеологічній неблагонадійності.
Після короткочасного перебування в організації "Пролітфронт", зорганізованій Миколою Хвильовим, Донченко поступово відходить від тем дорослої літератури. Його останні серйозні твори для дорослої аудиторії — роман "Море відступає" (1934), повість "Міцний ґрунт" (1936), "Шахта в степу" (1949) — не мали такого впливу, як ранні роботи. Усе більше він зосереджується на дитячій літературі.
З початку 1930-х Олесь Донченко занурюється у світ дитячої творчості. Його досвід викладача, редактора юнсектору, а також тонке розуміння дитячої психології роблять його одним із найпопулярніших дитячих письменників України. Він створює десятки книжок, які читають школярі різного віку. Донченко також є автором сценарію до одного з перших українських мультфільмів — "Тук-тук та його приятель Жук" (1935).
Під час Другої світової війни письменник перебуває в евакуації в Казахстані, а після повернення оселяється спершу в Харкові, згодом остаточно повертається до Лубен, де жив до самої смерті. Помер Олесь Донченко у 1954 році на 52-му році життя.
Після смерті письменника видавництво "Молодь" у 1957–1958 роках видало шеститомне зібрання його творів, проте туди увійшли лише дитячі твори. Його найсміливіші й найоригінальніші прозові пошуки 1920-х років так і залишилися за межами офіційного канону.
Олесь Донченко — це приклад митця, якому обіцяли майбутнє, але не дозволили реалізуватися повною мірою. Його ранні твори були передвісниками нового українського модерну, однак час і система змусили його замовкнути. Водночас його внесок у розвиток дитячої літератури беззаперечний, а життя — гідне осмислення не лише як історія особистості, а й як метафора долі українського письменника першої половини ХХ століття.