Володимир Георгійович Діброва — український письменник, перекладач, есеїст, один із яскравих представників літературного андеграунду 1970–1980-х років, чия творчість формувалась у паралельному вимірі до радянського офіціозу. Його ім’я стало відомим не лише в Україні, а й за її межами, завдяки сміливому стилю, внутрішній свободі мислення та глибокій увазі до мови.
Народився 11 серпня 1951 року в місті Сталіно (нині Донецьк), у родині Георгія Савича та Нонни Дмитрівни Дібрових. Освіту здобував на факультеті романо-германської філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1968–1973), де навчався на відділенні перекладачів. Уже тоді він почав формувати свій погляд на мову як не просто засіб комунікації, а як внутрішній простір мислення, де література і переклад — рівноправні форми діалогу з культурою.
У 1985–1988 роках був аспірантом Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, де захистив кандидатську дисертацію на тему: «Творчість Фленна О’Браєна і традиції народної культури». Цей вибір теми вже сам по собі засвідчував інтелектуальну незалежність і відкритість до позарадянських літературних контекстів.
Діброва активно долучився до культурного підпілля, що розвивалося в Україні у 1970–1980-х роках — писав тексти, які поширювались у самвидаві, без надії на офіційне визнання. Та вже наприкінці 1980-х він увірвався до відкритого літературного простору: його перші офіційні книжки — «Тексти з назвами і без назв» (1990) і «Пісні Бітлз» (1991) — відразу зробили його помітною фігурою новітньої української прози.
Його стиль — це синтез постмодерної іронії, філософської рефлексії та інтелектуальної гри. Саме завдяки цьому він отримав міжнародне визнання. 1996 року у видавництві Northwestern University Press у США вийшла книга вибраної прози Діброви «Peltse and Pentameron», яка вивела його ім’я в один ряд із представниками провідної східноєвропейської літератури, поруч із Кундерою, Мілошем і Бродським.
В Україні його тексти друкувалися в найвідоміших літературних журналах — «Сучасність», «Березіль», «Кур’єр Кривбасу». З-поміж найвизначніших творів варто відзначити романи «Пентамерон» та «Бурдик», повість «День народження», а також п’єси «Короткий курс» і «Двадцять такий-то з’їзд нашої партії (стенографічний звіт-опера)» — тексти, які поєднують сатиричне мислення із глибоким соціальним підтекстом.
Окрему сторінку в його творчості займає перекладацька діяльність. За переклад роману Семюела Беккета «Уот» (журнал «Всесвіт», 1990) Володимир Діброва був удостоєний премії імені Миколи Лукаша — знакової постаті в історії українського перекладу, що ще більше підкреслило визнання майстерності Діброви як інтерпретатора складного модерного тексту.
З 1994 року Володимир Діброва мешкає у США, де працює викладачем у Гарвардському університеті, в Українському науковому інституті. Він продовжує писати, публікуватися й залишатися присутнім у літературному процесі, зберігаючи свій внутрішній зв’язок з українською культурою, попри географічну відстань.
Володимир Діброва — це не лише літературна постать. Це приклад людини, яка, не зрадивши своїм естетичним і культурним принципам, змогла створити унікальний авторський голос, що звучить як в українському, так і в світовому контексті.