Письменницька спадщина Спиридона Феодосійовича Черкасенка яскраво відображає не лише глибокий соціальний контекст, але й гуманістичний підхід до відображення важких умов життя шахтарів, їх боротьби за гідність та справедливість. У своїх творах він порушує проблему не тільки фізичних страждань, але й душевних переживань робітників, їхніх внутрішніх конфліктів і прагнень до кращого життя.
Особливо вражають його оповідання, де він зображує не лише шахтарське життя, а й інтелігенцію, яка була частиною цього суворого світу. Черкасенко, описуючи діяльність інженерів, штейгерів, вчителів та революціонерів, показує, як важливою є роль інтелектуальної еліти у боротьбі за права простих людей. Ці персонажі, як правило, мають глибокі моральні та емоційні переживання, що виражаються в їхній ліричній реакції на несправедливість, яку вони спостерігають навколо.
Оповідання, такі як "Лаборантка" і "Що сильніш", мають гострий, навіть авантюрний сюжет, що пов'язаний з вбивствами, здійсненими революціонерами, котрі намагалися змінити існуючий лад. Проте Черкасенко не дає однозначної оцінки революційним методам, адже він розуміє, що революція — це не лише зміна влади, але й серйозні моральні і психологічні наслідки для людей, які в ній беруть участь. Письменник не ідеалізує своїх героїв, а, навпаки, прагне показати реальні мотиви та емоції людей, котрі намагаються змінити світ.
Однією з найважливіших тем творчості Черкасенка є зображення шахтарської праці. Він не лише фіксує фізичні труднощі, але й проникає в душу робітника, описуючи його внутрішній стан, боротьбу з тягарем щоденної праці. В етюді "Повинен" він показує образ молодого шахтаря, який, навіть стикаючись зі смертельною небезпекою, не відступає від своїх переконань і готовий померти за свої ідеали. Це не просто драматична ситуація, а символ глибокої відданості своїй справі та прагненню змінити світ, навіть якщо це означає смерть.
У драмі "Хуртовина" Черкасенко розкриває обстановку, що панувала серед шахтарів та інтелігенції в революційний період. Він ставить важливі питання про соціальні проблеми, корупцію та зловживання з боку владних структур, зокрема шахтовласників, котрі не тільки ігнорують потреби своїх робітників, але й активно заважають їхнім спробам добитися кращих умов праці. П'єса показує, що тільки через кровопролиття можна було б задовольнити соціальні вимоги робітників, які вже не бачили іншого виходу.
Іншою важливою частиною творчості є "Казка старого млина", де Черкасенко, хоча й зберігає реалістичний підхід до опису життя, намагається подати більш загальні, філософські мотиви. Це твір, у якому він використовує образи-символи для того, щоб звернути увагу на екологічні проблеми та зв'язок людини з природою. Як і Леся Українка у "Лісовій пісні", Черкасенко досліджує єдність людини з навколишнім світом і закликає до збереження природи. У драмі також простежується тема соціальної боротьби між робітниками та панами, але, на відміну від багатьох революційних творів, автор не дає чіткої відповіді на питання, як саме має змінитися суспільство, щоб стати справедливішим.
Завдяки своїм численним творам, Черкасенко не лише розширив межі української літератури, а й відкрив нові шляхи для розуміння соціальних проблем. Він представив Донеччину, її шахтарську культуру та непрості людські стосунки через призму не тільки економічних, але й моральних та психологічних аспектів. Його твори до сих пір не втрачають актуальності, адже проблеми, які він порушував, залишаються важливими для нашого часу.
Спиридон Черкасенко своїми творами звертається до тих, хто живе в несправедливому світі, закликаючи не забувати про людяність, не піддаватися цинізму та зажди боротися за правду. Він був не тільки письменником, але й свідомим учасником революційних змін, що відбувалися в Україні, і залишив значний слід у історії української літератури.