Спиридон Феодосійович Черкасенко — одна з важливих фігур в українській літературі, яка, незважаючи на довгу відсутність в історії літературного процесу, залишила значний слід у розвитку літератури і культури. Його творчість на довгі роки була забута, оскільки його зарахували до «ворожого стану», ураженого комуністичною ідеологією, та вивели з літературного обігу, оголосивши його частиною «націоналістичного, антинародного табору». Це було результатом того, що Черкасенко не підтримав радянську революцію і врешті решт опинився в еміграції.
Однак, останнім часом, з розвитком нових соціальних і культурних процесів в Україні, до його творчості почали ставитися по-іншому. Яскравим свідченням цього стало видання вибраних творів письменника в 1990 році, що стало своєрідним поверненням Черкасенка в літературний канон.
Спиридон Черкасенко народився 24 грудня 1876 року в містечку Новий Буг, що на Миколаївщині, в селянській родині. З дитинства він проявляв інтерес до літератури, і, закінчивши учительську семінарію, розпочав свою педагогічну діяльність, зокрема на Лідіївських рудниках (територія сучасного Кіровського району Донеччини). Саме тут, працюючи серед шахтарів, він став свідком тяжкої праці робітників і боротьби за їхні економічні та політичні права, що вплинуло на його творчість. Черкасенко почав писати не лише вірші, а й оповідання і драматичні твори, публікуючи їх у ряді українських літературних журналів.
У 1910 році Спиридон Черкасенко переїхав до Києва, де працював у газеті "Рада" і журналі "Дзвін". Крім того, він активно займався публіцистичною діяльністю, пишучи статті, в яких піднімав питання соціальних і національних проблем того часу, а також розглядав українське національне життя через призму класових суперечностей.
У 1919 році Черкасенко поїхав до Австрії та Чехословаччини, де вивчав стан народної освіти і працював над замовленням підручників для українських шкіл. Він більше не повернувся в Україну. Після деякого часу, проведеного в Ужгороді в місцевому театрі, де він співпрацював з Миколою Садовським, Черкасенко був змушений під тиском влади покинути місто і виїхати до Праги в 1932 році.
Продовжуючи свою літературну діяльність за кордоном, Черкасенко видав кілька томів своїх творів. У 1920-х роках він написав кілька драм, зокрема віршовану трагедію "Коли народ мовчить" і історичну драму "Северин Наливайко". Окрім того, він працював над романом у віршах "Еспанський кабальєро Дон Хуан і Розіта", сюжет якого Лариса Українка пізніше використала у своєму творі "Кам'яний господар".
Після революційних подій в Україні творчість Черкасенка не була одразу сприйнята як ворожа. Діти в школах вивчали складену ним читанку, а пісні на його вірші, такі як "Тихо над річкою" і "Ой, чого ти, дубе", неодноразово звучали на сцені українських співаків і в хорових капелах.
Проте, незважаючи на всі труднощі, що випали на долю Черкасенка, його творчість виявилася важливою частиною культурної спадщини. Спиридон Черкасенко залишив величезну спадщину в літературі, зокрема у питаннях шахтарської праці і боротьби робітників. Тема шахтарської праці була однією з центральних у його творчості, і він дуже глибоко відображав складнощі і трагедії життя гірників. Вірші "Шахтарі" та "У шахті" є наочним прикладом того, як поет передавав внутрішній стан шахтаря, його боротьбу з жорстокими умовами праці.
Дуже часто вуглекопи використовували горілку, щоб на деякий час забути про свою важку долю. У вірші "Монолог" Черкасенко показав, як цей стан розпачу може змусити людину шукати забуття, але й водночас вказав на те, що навіть у найтемніші моменти життя людина прагне свободи і змін.
Черкасенко вважав, що боротьба шахтарів за краще життя і гідність, яку вони заслуговують, є надзвичайно важливою. Його творчість надихає й сьогодні, тому що питання прав трудящих і свободи людей є актуальними на будь-якому етапі розвитку суспільства.
Помер Спиридон Черкасенко 7 лютого 1940 року в Празі, похований він на Ольшанах, де знайшли останній спочинок багато культурних діячів і поетів-емігрантів, таких як О. Олеся, С. Русова і В. Немирович-Данченко. Творчість Черкасенка, наповнена глибокими роздумами про соціальні й політичні реалії його часу, залишила помітний слід у розвитку української літератури.