спектакль Блаженний острів Київ Театр «Колесо»
- Режисер - заслужена артистка України Марія Грунічева
- Композитор - Володимир Дадикін
- Хореограф - Ганна Лисенко
- Художники - Наталія РИидванецька, Сергій Ридванецький
«Блаженний острів»
Вистава «Блаженний острів» театру «Колесо» не просто привернула увагу — вона залишила по собі глибокий слід на фестивальній мапі України. За останній рік ця постановка отримала одразу три відзнаки на XV Всеукраїнському фестивалі «Тернопільські театральні вечори. Дебют». Її відзначили в категоріях «За режисуру третього ступеня» — нагороду отримала заслужена артистка України Марія Грунічева, «За найкращу жіночу роль другого плану» — лауреаткою стала акторка Олена Тертична, а також у номінації «За акторський ансамбль», що підкреслило силу й злагодженість усієї творчої команди.
Проте це ще не всі здобутки. Театр також здобув дві важливі нагороди на XXIII Міжнародному театральному фестивалі «Мельпомена Таврії» в Херсоні. Петро Миронов був відзначений за видатну акторську майстерність у ролі Гуски — персонажа, що не лише викликає усмішку, а й дозволяє глядачеві побачити глибший пласт трагізму в комедійному ключі. Друга нагорода — знову за акторський ансамбль — підтвердила високий рівень взаємодії акторів і вміння колективу працювати як єдине ціле.
Крім того, «Блаженний острів» брав участь у віртуальному фестивалі «Граємо Куліша», де знову викликав резонанс серед глядачів та колег. Це ще раз підтвердило, що театр «Колесо» не боїться сучасних форматів і гнучко адаптується до нової реальності.
У центрі вистави — непроста, але надзвичайно важлива ідея. Те, що зазвичай подається з присмаком трагізму, творча команда подає крізь призму сміху. «Ми сміємося, щоб не заплакати» — лейтмотив, який проходить через увесь спектакль. І саме такий підхід дозволяє не втрачати надії, навіть тоді, коли здається, що навколо — лише втрачені ілюзії. Сміх стає способом очищення, способом прийняти реальність і не втратити себе в ній.
Режисерська концепція вистави — винятково точна й чутлива. Зовні простий, лаконічний сюжет поступово розгортається в складну драму особистості, що шукає опору в світі, який стрімко змінюється. Грунічева навмисно усуває зовнішні атрибути часу — і саме завдяки цьому рішення досягається парадоксальний ефект: ми краще відчуваємо, у якій епосі перебувають герої. Відсутність прив’язки до конкретних подій відкриває шлях до універсального, загальнолюдського прочитання теми.
Образ «блаженного острова» — то метафора утопії, мрії про краще місце, про прихисток, який ніколи не стає реальністю. Герої прагнуть туди втекти, знайти себе, врятуватись, але острів залишається недосяжним. Саме в цьому — трагічна суть вистави. Попри комедійний тон і легкий гумор, режисер заглиблює нас у глибоку, болісну історію про втрату зв’язку з реальністю, про самотність, про потребу у вірі, якої так не вистачає в нашому стрімкому світі.
«Блаженний острів» — це не просто театральне дійство. Це постійне балансування між сміхом і сльозами, це погляд на буденність під новим кутом. Це той випадок, коли театр виконує свою головну функцію — пробуджує, відкриває, змушує думати. І водночас — лікує.
