спектакль Андріївський Узвіз. Ліхтар. П'єро Київ Театр «Колесо»
- Автор ідеї створення прем'єрної вистави - народна артистка України Ірина Кліщевська (м. Київ)
- Драматург, режисер-постановник - заслужений діяч мистецтв України Сергій Павлюк (м. Херсон)
- Асистент режисера - В'ячеслав Шеховцов (м. Київ)
- Сценографія - Олег Пустовіт (м. Київ)
- Звукорежисер - Нікіта Татарнєв (м. Київ)
- Художник з освітлення - Тарас Гуменюк (м. Київ)
- Художник по костюмам - заслужений художник України Ольга Гоноболіна (м. Херсон)
- Вірші - Тетяна Коломоєць (м. Херсон)
«Андріївський узвіз. Ліхтар. П'єро»
Історія вибору між сценою і коханням
Ця вистава — мов тиха сповідь, занурена у світло ліхтаря на Андріївському узвозі. Вона про театр і про тишу за кулісами, про жіночу долю, яка обирає між світлом рампи і вогнем серця. Постановка «Андріївський узвіз. Ліхтар. П’єро» створена за мотивами п’єси Сергія Павлюка «Монолог актриси» й стала результатом плідної співпраці двох театрів — Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Куліша та Київського академічного театру «Колесо».
Місце дії — не просто сцена
Театральний простір тут набуває символічного значення. Андріївський узвіз, що сам по собі дихає історією, стає ідеальним фоном для глибокої розповіді про жінку, яка жила театром, але віддала його заради кохання. Її голос звучить просто — без пафосу, з ніжністю й болем, з відлунням сцен, які залишилися в минулому.
Про що мовчить актриса, коли гасне світло?
Головна героїня — актриса, яка пройшла вогонь сцени й оплески залу. Але одного разу вона зробила вибір, який назавжди змінив її життя. Заради чоловіка, вченого-математика, ідеаліста, який жив боротьбою за свободу й істину, вона залишила все — рідний театр, глядачів, репетиції, прем’єри. Їхня спільна подорож у іншу країну стала не лише втечею, а й добровільною жертвою. Її життя виявилось іншим — більш мовчазним, стриманим, позбавленим ролей, але не позбавленим любові.
Вистава — як діалог зі спогадами
Це не просто монолог. Це інтимна подорож у глибини жіночої душі, розповідь про втрати, збережене натхнення, ностальгію за театром і внутрішній діалог із минулим. Через розповідь актриси оживає ціла епоха: театральні легенди, закулісні історії, перші ролі, гіркий смак ревнощів, і трепет того самого кохання, що колись перевершило її пристрасть до сцени.
Драматургія почуттів і тиша, що говорить
Режисерська робота зберігає стриманість і глибину. Тут важливі не гучні ефекти, а паузи, погляди, ледь вловимі інтонації. Світло ліхтаря стає символом — то спогаду, то надії, то віри в те, що життя не марне, якщо в ньому була пристрасть, чесність і вірність собі.
Вистава, що залишає слід
«Андріївський узвіз. Ліхтар. П’єро» — це не просто історія актриси. Це історія кожного, хто стояв перед вибором: залишитися в колі звичного чи кинутись у невідоме заради великого почуття. Постановка проникає у серце і ще довго звучить у тиші після фіналу.
Це театральна мить, коли п’єса стає чимось більшим за текст — вона стає відображенням душі.
