спектакль Місто Київ 2026-01-25 15:00 Театр Юного Глядача (ТЮГ)
- Автор - Валер'ян Підмогильний
- Режисер-постановник - з. а. України Артур Артіменьєв
- Сценографія та костюми - Олексій Вакарчук
- Музичне рішення - з. а. України Артур Артіменьєв
- Хореографія - Оксана Чала
«Місто» у Театрі Юного Глядача: на сцені — роман, що випередив час
На сцені Театру Юного Глядача оживає один із найсильніших творів українського модернізму — роман «Місто» Валер’яна Підмогильного. Написаний у 1927 році, цей твір став сміливою заявкою на рівень західноєвропейської літератури й назавжди закарбувався в українському культурному просторі як глибока, жорстка і чесна оповідь про людину в урбаністичному лабіринті.
Вистава ТЮГу — перша спроба театрального осмислення цього складного, багатошарового тексту. І вона вражає вже тим, що не намагається втиснути увесь роман у рамки хронометражу, а подає його як серію «ілюстрацій» — живих, гострих і точних емоційних ескізів, що дозволяють глядачу самостійно зануритися в атмосферу часу, міста та людини, що в ньому шукає себе.
Степан Радченко: між селом і мегаполісом
Головний герой вистави — Степан Радченко, юнак із села, що приїжджає до Києва, аби навчатися, реалізовувати свої ідеї, стати «чимось більшим», ніж був досі. Його шлях — це не лише географічне переміщення з провінції до центру, а передусім внутрішня трансформація. У ньому борються амбіції й совість, бажання «вписатися» в нову дійсність і страх втратити себе. Він хоче завоювати Місто, але врешті розуміє, що Місто також веде свою гру — непередбачувану, звабливу і жорстоку.
Місто як персонаж
Цікаво, що у виставі Місто постає не лише тлом, а повноцінним дійовим персонажем. Київ 1920-х років — місто дволике: з одного боку, це простір нових ідей, модернізації, емансипації, літературних гуртків, де молодь шукає сенси й стилістику нового життя. З іншого — це бюрократичне, знеособлене середовище, де людина швидко перетворюється на гвинтик системи, втрачаючи власний голос.
Саме це подвійне обличчя столиці режисер вистави підкреслює особливо виразно. Місто — водночас магніт і пастка. Його не можна ані повністю полюбити, ані остаточно відкинути. Степан то захоплюється блиском вітрин і бурлеском міського життя, то відчуває глибоку відразу до лицемірства, відчуження і фальші.
Вибір режисера: форма, що підкреслює зміст
Режисер-постановник вистави знаходить сміливе й водночас витончене рішення: він не прагне відтворити роман дослівно. Замість цього він пропонує глядачеві образну мозаїку — своєрідні фрагменти, які відтіняють головні конфлікти тексту. Візуально це оформлено через символіку, динамічну сценографію, гру зі світлом і тінню, які стають метафорою роздвоєного внутрішнього світу героя.
Акторська гра доповнює задум режисера — стримана, але глибоко емоційна. Вона не підштовхує до однозначних висновків, залишаючи простір для роздумів і співпереживання. Це не моралізаторство, а запрошення до діалогу.
Місто — як дзеркало нас самих
«Місто» — це не лише про Київ міжвоєнного періоду. Це про будь-яке велике місто й кожного з нас, хто одного разу опинявся на роздоріжжі між мрією та компромісом. Це історія про те, як ідеали з часом обростають зручними виправданнями, а щирі пориви глушаться гулом навколишнього життя. Степан Радченко — не герой, і не антигерой. Він — звичайна людина, що шукає себе, помиляється, пробує, зраджує і вчиться приймати наслідки своїх рішень.
Що після вистави?
Вийшовши з глядацької зали, кожен залишиться наодинці з питаннями: чи зміг Степан залишитися вірним собі? Чи варто підкорювати Місто, якщо воно вимагає пожертвувати частиною себе? А може, саме ця пожертва — і є ціна дорослішання?
Вистава «Місто» — це не просто сценічна адаптація роману. Це глибоке, щемке переосмислення тем, які з кожним роком звучать дедалі актуальніше. І саме тому цей твір хочеться перечитати знову — вже після того, як його побачив на сцені.
