Кобзар

ЗМІСТ

Причинна - стр.1
Думка ("Тече вода в синє море…") - стр.1
Думка ("Вітре буйний, вітре буйний!..") - стр.1
Думка ("Тяжко-важко в світі жити…") - стр.1
Думка ("Нащо мені чорні брови…") - стр.1
На вічну пам'ять Котляревському - стр.1
Катерина - стр.2
Тарасова ніч - стр.3
"Думи мої, думи мої…" - стр.3
Перебендя - стр.4
Тополя - стр.4
До Основ'яненка - стр.4
Іван Підкова - стр.5
Н. Маркевичу - стр.5
На незабудь Штернбергові - стр.5
"Вітер з гаєм розмовляє…" - стр.5
Мар'яна-черниця - стр.5
Утоплена - стр.6
Песня караульного у тюрьмы (Из драмы "Невеста") - стр.6
Слепая (Поэма) - стр.6
Гамалія - стр.8
Тризна - стр.9
Розрита могила - стр.10
"Чигрине, Чигрине…" - стр.10
Сова - стр.10
Дівичії ночі - стр.11
Сон ("У всякого своя доля…") (Комедія) - стр.11
"У неділю не гуляла…" - стр.12
"Чого мені тяжко, чого мені нудно…" - стр.12
"Заворожи мені, волхве…" - стр.12
Гоголю - стр.12
"Не завидуй багатому…" - стр.13
"Не женися на багатій…" - стр.13
Єретик - стр.13
Невольник (Поема) - стр.13
Великий льох (Містерія) - стр.15
Три душі - стр.15
Три ворони - стр.15
Три лірники - стр.15
"Стоїть в селі Суботові…" - стр.16
Наймичка - стр.16
Кавказ - стр.17
І мертвим, і живим, і ненарожденним... - стр.17
Холодний Яр - стр.18
Псалми Давидові - стр.18
1. ("Блаженний муж на лукаву…") - стр.18
12. ("Чи ти мене,боже милий…") - стр.18
43. ("Боже, нашими ушима…") - стр.18
52. ("Пребезумний в серці скаже…") - стр.18
53. ("Боже, спаси,суди мене…") - стр.18
81. ("Між царями й судіями…") - стр.18
93. ("Господь бог лихих карає…") - стр.18
132. ("Чи є що краще, лучче в світі…") - стр.18
136. ("На ріках круг Вавілона…") - стр.18
149. ("Псалом новий господеві…") - стр.18
Маленькій Мар'яні - стр.18
"Минають дні, минають ночі…" - стр.18
Три літа - стр.18
Заповіт - стр.18
Лілея - стр.18
Русалка - стр.19
Відьма (Поема) - стр.19
В казематі ("Згадайте, братія моя…") - стр.20
I. "Ой, одна я, одна…" - стр.20
II. "За байраком байрак…" - стр.20
III. "Мені однаково, чи буду…" - стр.20
IV. "Не кидай матері!" — казали…" - стр.20
V. "Чого ти ходиш на могилу?…" - стр.20
VI. "Ой, три шляхи широкії…" - стр.20
VII. "Веселе сонечко ховалось…" (Н.Костомарову) - стр.20
VIII. "Садок вишневий коло хати…" - стр.20
IX. "Рано-вранці новобранці…" - стр.20
X. "В неволі тяжко, хоча й волі…" - стр.20
XI. "Понад полем іде…" (Косар) - стр.20
XII. "Чи ми ще зійдемося знову…" - стр.20
"Не спалося, — а ніч, як море…" - стр.21
"Думи мої, думи мої…" - стр.21
Княжна (Поема) - стр.21
NN ("Сонце заходить, гори чорніють…") - стр.22
NN ("Мені тринадцятий минало") - стр.22
"Не гріє сонце на чужині…" - стр.22
Сон ("Гори мої високії…") - стр.22
Іржавець - стр.22
N. N. ("О, думи мої! о, славо злая!") - стр.23
Полякам ("Ще як булими козаками…") - стр.23
Чернець - стр.23
"Один у другого питаєм…" - стр.23
"Самому чудно. А де ж дітись?" - стр.23
"Ой, стрічечка до стрічечки…" - стр.23
Хустина - стр.23
А. О. Козачковському - стр.23
Москалева криниця (Поема) - стр.24
"То так і я тепер пишу…" - стр.24
"А нумо знову віршувать" - стр.24
Варнак - стр.25
"Ой, гляну я, подивлюся…" - стр.25
"У бога за дверми лежала сокира" - стр.25
"Та не дай, господи, нікому…" - стр.25
Царі ("Старенька сестро Аполлона…") - стр.25
"Добро, у кого є господа…" - стр.26
Титарівна - стр.26
"Ну що б, здавалося, слова…" - стр.26
"Мов за подушне, оступили…" - стр.26
П. С. ("Не жаль на злого, коло його…") - стр.27
Г. З. ("Немає гірше, як в неволі…") - стр.27
"Якби зустрілися ми знову…" - стр.27
Марина ("Неначе цвяшок, в серце вбитий…") - стр.27
Пророк - стр.27
Сичі ("На ниву в жито уночі…") - стр.28
"Меж скалами, неначе злодій…" - стр.28
"І небо невмите, і заспані хвилі…" - стр.28
"І виріс я на чужині…" - стр.28
"Не для людей, тієї слави…" - стр.28
"Коло гаю в чистім полі…" - стр.28
"Якби мені черевики…" - стр.28
"І багата я…" - стр.28
"Полюбилася я…" - стр.28
"Породила мене мати…" - стр.28
"Ой, я свого чоловіка…" - стр.28
"Ой виострю товариша…" - стр.28
"По улиці вітер віє…" - стр.28
"Ой, сяду я під хатою…" - стр.29
"Закувала зозуленька…" - стр.29
Швачка ("Ой, не п'ються пива-меди…") - стр.29
"На улиці невесело…" - стр.29
"У тієї Катерини…" - стр.29
"Із-за гаю сонце сходить…" - стр.29
"Ой, пішла я у яр за водою…" - стр.29
"Не так тії вороги…" - стр.29
"Ой, люлі, люлі, моя дитино…" - стр.29
"Ой, чого ти почорніло…" - стр.29
"Туман, туман долиною…" - стр.29
"У неділеньку у святую…" - стр.29
"У перетику ходила…" - стр.29
"У неділеньку та ранесенько…" - стр.29
"Не тополю високую…" - стр.29
"Утоптала стежечку…" - стр.29
"І широкую долину…" - стр.29
"На вгороді коло броду…" - стр.29
"Якби мені, мамо, намисто…" - стр.29
"Не хочу я женитися…" - стр.30
Чума - стр.30
І знов мені не привезла - стр.30
"В неволі, в самоті немає…" - стр.30
"Ой, умер старий батько…" - стр.30
"Не вернувся із походу…" - стр.30
"У Вільні, городі преславнім…" - стр.30
"Заступила чорна хмара…" - стр.30
"Не додому вночі йдучи…" - стр.30
"Неначе степом чумаки…" - стр.30
Сотник ("У Оглаві… Чи по знаку…") - стр.30
"За сонцем хмаронька пливе…" - стр.32
"Як маю я журитися…" - стр.32
"Нащо мені женитися?.." - стр.32
"Ой, крикнули сірії гуси…" - стр.32
"Якби тобі довелося…" - стр.32
"Заросли шляхи тернами…" - стр.32
"Зацвіла в долині…" - стр.32
"У нашім раї на землі…" - стр.32
"На Великдень, на соломі…" - стр.32
"Було, роблю що, чи гуляю…" - стр.32
"Буває, іноді старий…" - стр.32
"Хіба самому написать…" - стр.32
"Дурні та гордії ми люди…" - стр.32
"І золотої й дорогої…" - стр.33
"Ми вкупочці колись росли…" - стр.33
"Готово! Парус розпустили…" - стр.33
"Ми восени таки похожі…" - стр.33
"Лічу в неволі дні і ночі…" (1850) - стр.33
"Лічу в неволі дні і ночі…" (1850-1858) - стр.33
"Ми заспівали, розійшлись…" - стр.33
"Не молилася за мене…" - стр.33
Петрусь (Поема) - стр.33
"Мені здається, я не знаю…" - стр.34
"Якби ви пішли, паничі…" - стр.34
"Буває, в неволі іноді згадаю…" - стр.34
"І станом гнучким, і красою…" - стр.35
"Огні горять, музика грає…" - стр.35
"Чи то недоля та неволя…" - стр.35
"На батька бісового я трачу…" - стр.35
"І досі сниться: під горою…" - стр.35
"Мій боже милий, знову лихо!.." - стр.35
Неофіти (Поема) - стр.35
Юродивий - стр.36
Доля - стр.37
Муза - стр.37
Слава - стр.37
Сон ("На панщині пшеницю жала…") - стр.37
"Я не нездужаю нівроку…" - стр.37
Подражаніє 11 псалму - стр.37
Марку Вовчку - стр.37
Ісаія. Глава 35 (Подражаніє) - стр.37
N. N. ("Така, як ти, колись лілея…") - стр.37
"Ой, по горі роман цвіте…" - стр.37
"Ой, маю, маю я оченята…" - стр.37
Сестрі - стр.37
"Колись дурною головою…" - стр.37
"Во Іудеї во дні они…" - стр.37
Марія (Поема) - стр.37
Подражаніє Едуарду Сові - стр.39
Подражаніє Ієзекіїлю (Глава 19) - стр.39
Осії. Глава XIV (Подражаніє) - стр.39
"Дівча любе, чорнобриве…" - стр.40
"Ой, діброво — темний гаю!.." - стр.40
Подражаніє сербському - стр.40
Молитва - стр.40
"Колись-то ще, во время оно…" - стр.40
"Тим неситим очам…" - стр.40
Плач Ярославни - стр.40
"З передсвіта до вечора…" - стр.40
"Умре муж велій в власяниці" - стр.40
Гімн черничий - стр.40
"Над Дніпровою сагою…" - стр.40
"Росли укупочці, зросли…" - стр.40
"Світе ясний! Світе тихий!" - стр.40
Ликері ("Моя ти любо! Мій ти друже!") - стр.40
"Барвінок цвів і зеленів…" - стр.40
"І Архімед, і Галілей…" - стр.40
Л. ("Поставлю хату і кімнату…") - стр.40
"Не нарікаю я на бога…" - стр.40
Саул - стр.40
"Минули літа молодії…" - стр.41
Титарівна - стр.41
"У неділю на селі…" - стр.41
"Хоча лежачого й не б'ють" - стр.41
"І тут, і всюди — скрізь погано" - стр.41
"О, люди! люди небораки!" - стр.41
"Якби з ким сісти хліба з'їсти…" - стр.41
"І день іде, і ніч іде" - стр.41
"Тече вода з-під явора…" - стр.41
"Якось-то йдучи уночі…" - стр.41
"Бували войни й військовії свари…" - стр.42
Н. Т. ("Великомученице кумо!") - стр.42
"Зійшлись, побрались, поєднались…" - стр.42
"Кума моя і я…" - стр.42
"Чи не покинуть нам небого…" - стр.42
"За що ми любимо Богдана…" - стр.42
"Якби-то ти, Богдане п'яний…" - стр.42

ІНШІ РЕДАКЦІЇ - стр.42

Москалева криниця (перша редакція) - стр.42
Тарасова ніч (друга редакція) - стр.43
Гамалія (друга редакція) - стр.43
"Лічу в неволі дні і ночі…" (друга редакція) - стр.43
DUBIA (авторство не доведене) - стр.43
"Не журюсь я, а не спиться…" - стр.43
"Вип'єш перву — стрепенешся…" - стр.44

ПРИЧИННА

Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
І блідий місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав,
Неначе човен в синім морі,
То виринав, то потопав.
Ще треті півні не співали,
Ніхто нігде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясен раз у раз скрипів.
В таку добу під горою,
Біля того гаю,
Що чорніє над водою,
Щось біле блукає.
Може, вийшла русалонька
Матері шукати,
А може, жде козаченька,
Щоб залоскотати.
Не русалонька блукає —
То дівчина ходить,
Й сама не зна (бо причинна),
Що такеє робить.
Так ворожка поробила,
Щоб меньше скучала,
Щоб, бач, ходя опівночі,
Спала й виглядала
Козаченька молодого,
Що торік покинув.
Обіщався вернутися,
Та, мабуть, і згинув!
Не китайкою покрились
Козацькії очі,
Не вимили біле личко
Слізоньки дівочі:
Орел вийняв карі очі
На чужому полі,
Біле тіло вовки з'їли, —
Така його доля.
Дарма щоніч дівчинонька
Його виглядає.
Не вернеться чорнобривий
Та й не привітає,
Не розплете довгу косу,
Хустку не зав'яже,
Не на ліжко — в домовину
Сиротою ляже!
Така її доля… О боже мій милий!
За що ж ти караєш її, молоду?
За те, що так щиро вона полюбила
Козацькії очі?.. Прости сироту!
Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки,
Одна, як та пташка в далекім краю.
Пошли ж ти їй долю, — вона молоденька,
Бо люде чужії її засміють.
Чи винна голубка, що голуба любить?
Чи винен той голуб, що сокіл убив?
Сумує, воркує, білим світом нудить,
Літає, шукає, дума — заблудив.
Щаслива голубка: високо літає,
Полине до бога — милого питать.
Кого ж сиротина, кого запитає,
І хто їй розкаже, і хто теє знає,
Де милий ночує: чи в темному гаю,
Чи в бистрім Дунаю коня напова,
Чи, може, з другою, другую кохає,
Її, чорнобриву, уже забува?
Якби-то далися орлинії крила,
За синім би морем милого знайшла;
Живого б любила, другу б задушила,
А до неживого у яму б лягла.
Не так серце любить, щоб з ким поділиться,
Не так воно хоче, як бог нам дає:
Воно жить не хоче, не хоче журиться.
"Журись", — каже думка, жалю завдає.
О боже мій милий! така твоя воля,
Таке її щастя, така її доля!
Вона все ходить, з уст ні пари.
Широкий Дніпр не гомонить:
Розбивши, вітер, чорні хмари,
Ліг біля моря одпочить,
А з неба місяць так і сяє;
І над водою, і над гаєм,
Кругом, як в усі, все мовчить.
Аж гульк — з Дніпра повиринали
Малії діти, сміючись.
"Ходімо гріться! — закричали. —
Зійшло вже сонце!" (Голі скрізь;
З осоки коси, бо дівчата). …
"Чи всі ви тута? — кличе мати. —
Ходім шукати вечерять.
Пограємось, погуляймо
Та пісеньку заспіваймо:
Ух! Ух!
Солом'яний дух, дух!
Мене мати породила,
Нехрещену положила.
Місяченьку!
Наш голубоньку!
Ходи до нас вечеряти:
У нас козак в очереті, в осоці,
Срібний перстень на руці;
Молоденький, чорнобровий;
Знайшли вчора у діброві.
Світи довше в чистім полі,
Щоб нагулятись доволі.
Поки відьми ще літають,
Посвіти нам… Он щось ходить!
Он під дубом щось там робить.
Ух! Ух!
Солом'яний дух, дух!
Мене мати породила,
Нехрещену положила".
Зареготались нехрещені…
Гай обізвався; галас, зик,
Орда мов ріже. Мов скажені,
Летять до дуба… нічичирк…
Схаменулись нехрещені,
Дивляться — мелькає,
Щось лізе вверх по стовбуру
До самого краю.
Ото ж тая дівчинонька,
Що сонна блудила:
Отаку-то їй причину
Ворожка зробила!
На самий верх на гіллячці
Стала… в серце коле!
Подивись на всі боки
Та й лізе додолу.
Кругом дуба русалоньки
Мовчки дожидали;
Взяли її, сердешную,
Та й залоскотали.
Довго, довго дивовались
На її уроду…
Треті півні: кукуріку! —
Шелеснули в воду.
Защебетав жайворонок,
Угору летючи;
Закувала зозуленька,
На дубу сидячи;
Защебетав соловейко —
Пішла луна гаєм;
Червоніє за горою;
Плугатар співає.
Чорніє гай над водою,
Де ляхи ходили;
Засиніли понад Дніпром
Високі могили;
Пішов шелест по діброві;
Шепчуть густі лози.
А дівчина спить під дубом
При битій дорозі.
Знать, добре спить, що не чує,
Як кує зозуля,
Що не лічить, чи довго жить…
Знать, добре заснула.
А тим часом із діброви
Козак виїжджає;
Під ним коник вороненький
Насилу ступає.
"Ізнемігся, товаришу!
Сьогодні спочинем:
Близько хата, де дівчина
Ворота одчинить.
А може, вже одчинила
Не мені, другому…
Швидче, коню, швидче, коню,
Поспішай додому!"
Утомився вороненький,
Іде, спотикнеться, —
Коло серця козацького
Як гадина в'ється.
"Ось і дуб той кучерявий…
Вона! Боже милий!
Бач, заснула виглядавши,
Моя сизокрила!"
Кинув коня та до неї:
"Боже ти мій, боже!"
Кличе її та цілує…
Ні, вже не поможе!
"За що ж вони розлучили
Мене із тобою?"
Зареготавсь, розігнався —
Та в дуб головою!
Ідуть дівчата в поле жати
Та, знай, співають ідучи:
Як проводжала сина мати,
Як бивсь татарин уночі.
Ідуть — під дубом зеленеьким
Кінь замордований стоїть,
А біля його молоденький
Козак та дівчина лежить.
Цікаві (нігде правди діти)
Підкралися, щоб ізлякать;
Коли подивляться, що вбитий, —
З переполоху ну втікать!
Збиралися подруженьки,
Слізоньки втирають;
Збиралися товариші
Та ями копають;
Пішли попи з корогвами,
Задзвонили дзвони.
Поховали громадою
Як слід, по закону.
Насипали край дороги
Дві могили в житі.
Нема кому запитати,
За що їх убито?
Посадили над козаком
Явір та ялину,
А в головах у дівчини
Червону калину.
Прилітає зозуленька
Над ними кувати;
Прилітає соловейко
Щоніч щебетати;
Виспівує та щебече,
Поки місяць зійде,
Поки тії русалоньки
З Дніпра грітись вийдуть.
[1837, С.-Петербург]

ДУМКА

Тече вода в синє море,
Та не витікає;
Шука козак свою долю,
А долі немає.
Пішов козак світ за очі;
Грає синє море,
Грає серце козацькеє,
А думка говорить:
"Куди ти йдеш, не спитавшись?
На кого покинув
Батька, неньку старенькую,
Молоду дівчину?
На чужині не ті люде,
Тяжко з ними жити!
Ні з ким буде поплакати,
Ні поговорити".
Сидить козак на тім боці,
Грає синє море.
Думав, доля зустрінеться,
Спіткалося горе.
А журавлі летять собі
Додому ключами.
Плаче козак — шляхи биті
Заросли тернами.
[1838, С.-Петербург]

ДУМКА

Вітре буйний, вітре буйний!
Ти з морем говориш,
Збуди його, заграй ти з ним,
Спитай синє море.
Воно знає, де мій милий,
Бо його носило,
Воно скаже, синє море,
Де його поділо.
Коли милого втопило —
Розбий синє море;
Піду шукать миленького,
Втоплю своє горе,
Втоплю свою недоленьку,
Русалкою стану,
Пошукаю в чорних хвилях,
На дно моря кану.
Найду його, пригорнуся,
На серці зомлію.
Тоді, хвиле, неси з милим,
Куди вітер віє!
Коли ж милий на тім боці,
Буйнесенький, знаєш,
Де він ходить, що він робить,
Ти з ним розмовляєш.
Коли плаче — то й я плачу,
Коли ні — співаю;
Коли ж згинув чорнобривий, —
То й я погибаю.
Тогді неси мою душу
Туди, де мій милий;
Червоною калиною
Постав на могилі.
Буде легше в чужім полі
Сироті лежати —
Буде над ним його мила
Квіткою стояти.
І квіткою й калиною
Цвісти над ним буду,
Щоб не пекло чуже сонце,
Не топтали люде.
Я ввечері посумую,
А вранці поплачу.
Зійде сонце — утру сльози,
Ніхто й не побачить.
Вітре буйний, вітре буйний!
Ти з морем говориш,
Збуди його, заграй ти з ним,
Спитай синє море…
[1838, С.-Петербург]

ДУМКА

Тяжко-важко в світі жити
Сироті без роду:
Нема куди прихилиться,
Хоч з гори та в воду!
Утопився б молоденький,
Щоб не нудить світом;
Утопився б,— тяжко жити,
І нема де дітись.
В того доля ходить полем —
Колоски збирає;
А моя десь, ледащиця,
За морем блукає.
Добре тому багатому:
Його люди знають;
А зо мною зустрінуться —
Мов недобачають.
Багатого губатого
Дівчина шанує;
Надо мною, сиротою,
Сміється, кепкує.
"Чи я ж тобі не вродливий,
Чи не в тебе вдався,
Чи не люблю тебе щиро,
Чи з тебе сміявся?
Люби ж собі, моє серце,
Люби, кого знаєш,
Та не смійся надо мною,
Як коли згадаєш.
А я піду на край світа…
На чужій сторонці
Найду кращу або згину,
Як той лист на сонці".
Пішов козак сумуючи,
Нікого не кинув;
Шукав долі в чужім полі
Та там і загинув.
Умираючи, дивився,
Де сонечко сяє…
Тяжко-важко умирати
У чужому краю!
Гатчина, 24 ноября 1838 року

ДУМКА

Нащо мені чорні брови,
Нащо карі очі,
Нащо літа молодії,
Веселі дівочі?
Літа мої молодії
Марно пропадають,
Очі плачуть, чорні брови
Од вітру линяють.
Серце в'яне, нудить світом,
Як пташка без волі.
Нащо ж мені краса моя,
Коли нема долі?
Тяжко мені сиротою
На сім світі жити;
Свої люде — як чужії,
Ні з ким говорити;
Нема кому розпитати,
Чого плачуть очі;
Нема кому розказати,
Чого серце хоче,
Чого серце, як голубка,
День і ніч воркує;
Ніхто його не питає,
Не знає, не чує.
Чужі люди не спитають —
Та й нащо питати?
Нехай плаче сиротина,
Нехай літа тратить!
Плач же, серце, плачте, очі,
Поки не заснули,
Голосніше, жалібніше,
Щоб вітри почули,
Щоб понесли буйнесенькі
За синєє море
Чорнявому зрадливому
На лютеє горе!
[1838, С.-Петербург]

НА ВІЧНУ ПАМ'ЯТЬ КОТЛЯРЕВСЬКОМУ

Сонце гріє, вітер віє
З поля на долину,
Над водою гне вербою
Червону калину;
На калині одиноке
Гніздечко гойдає, —
А де ж дівся соловейко?
Не питай, не знає.
Згадай лихо — та й байдуже…
Минулось… пропало…
Згадай добре — серце в'яне:
Чому не осталось?
Отож гляну та згадаю:
Було, як смеркає,
Защебече на калині —
Ніхто не минає.
Чи багатий, кого доля,
Як мати дитину,
Убирає, доглядає, —
Не мине калину.
Чи сирота, що до світа
Встає працювати,
Опиниться, послухає;
Мов батько та мати
Розпитують, розмовляють, —
Серце б'ється, любо…
І світ божий як великдень,
І люди як люди.
Чи дівчина, що милого
Щодень виглядає,
В'яне, сохне сиротою,
Де дітись не знає;
Піде на шлях подивитись,
Поплакати в лози, —
Защебече соловейко —
Сохнуть дрібні сльози.
Послухає, усміхнеться,
Піде темним гаєм…
Ніби з милим розмовляла…
А він, знай, співає,
Та дрібно, та рівно, як бога благає,
Поки вийде злодій на шлях погулять
З ножем у халайві, — піде руна гаєм,
Піде та замовкне — нащо щебетать?
Запеклую душу злодія не спинить,
Тільки стратить голос, добру не навчить.
Нехай же лютує, поки сам загине,
Поки безголов'я ворон прокричить.
Засне долина.