Олена Журлива (справжнє ім’я — Котова Олена Костівна) народилася 24 червня 1898 року в місті Сміла на Черкащині у великій родині сільського вчителя. Атмосфера батьківського дому була пронизана любов’ю до знань, праці й культури — це середовище стало ґрунтом, на якому проростала майбутня поетична душа.
Навчаючись спершу в початковій школі, Олена згодом екстерном склала іспити до Уманської гімназії, після чого вступила на філологічний факультет Вищих жіночих курсів у Києві. Її обрали серед багатьох — на конкурсній основі за атестатами, що вже тоді свідчило про глибину її інтелекту й наполегливість. У 1922 році вона отримала диплом кандидата філологічних наук. Освіта стала міцним фундаментом її подальшої викладацької та літературної діяльності. Журлива вчителювала в різних містах — Києві, Харкові, Дніпропетровську, Москві, Кіровограді.
Ще юною, у 1914 році, за участь у демонстрації в день ушанування пам’яті Тараса Шевченка, Олена була заарештована царською поліцією — епізод, що став першим гірким досвідом зіткнення з владою, але не зламав її громадянського духу.
Олена Журлива володіла рідкісним поєднанням талантів: у молодості вона прекрасно співала й гастролювала Україною, знана була як поетеса-співачка. У театральному сезоні 1929–1930 років її навіть запросили до Харківської опери. Проте її справжнім покликанням залишалась поезія. Перший вірш "Чогось нема, чого — не знаю" було опубліковано, коли їй виповнилося лише одинадцять. А вже у 1926 році побачила світ її перша поетична збірка — "Металом горно". Її вірші з’являлися в журналах і антологіях, часто друкувалися у виданнях "Глобус", "Червоні квіти", "Червоний шлях", "Більшовик", "Кадри" та інших. Поетичні тексти Олени Журливої надихнули композиторів Пилипа Козицького й Віктора Косенка на створення пісень.
У 1930 році вийшла друга збірка — "Багряний світ", у якій поетеса із запалом і вірою в нове життя радянської республіки оспівувала надії на відродження. Та романтика змінювалась тривогою: репресивна політика влади, вигадані справи проти інтелігенції, самогубства Миколи Хвильового й Миколи Скрипника, хвиля арештів — усе це залишило глибокий слід у її душі.
І зрештою, у 1938 році її саму заарештували в Москві. Слідували місяці слідства, допитів і очікування вироку. У квітні 1939 року особлива нарада при НКВС СРСР винесла рішення: три роки позбавлення волі в таборах Алтайського краю. Умови ув’язнення підірвали її здоров’я, однак вона вижила, витримала і повернулася.
Лише у 1957 році, після реабілітації, її поновили в рядах Спілки письменників України — з 1934 року. Цьому рішенню сприяла сама президія правління СПУ. Почалося нове, пізнє, але плідне творче життя: виходять збірки вибраного, а згодом — нові поетичні книжки: "Земля в цвіту", "Червоне листя", "Хто знає, як рік минає", "Голуби", "Ой літечко, літо", "У нашої Наталі", "На зеленому городі". Більшість із цих видань складалися з поезій, написаних у попередні роки — збережених, перечитаних, переосмислених.
Останнє десятиліття життя вона була прикута до ліжка тяжкою хворобою, однак навіть у стані фізичної слабкості залишалася поетесою. Її творчість — приклад витримки, шляхетності духу й глибокої любові до слова.
Олена Журлива померла 10 червня 1971 року в Кіровограді.