Степан Жупанин — поет дитинства, педагог з великої літери, дослідник слова і вихователь сердець
Степан Ілліч Жупанин народився 18 січня 1936 року в мальовничому закарпатському селі Іршава, в простій, багатодітній родині хліборобів Марії Петрівни та Ілька Андрійовича. Його дитинство, хоч і не було легким, проходило у щедрому світі народної казки, пісні та легенди. Мати розповідала йому про старовинні вірування, передавала мудрість поколінь у вигляді притч і переказів, а батько — навчав співати коломийки та грати на сопілці. Саме тоді в душі хлопчика й зародилася любов до слова, яка згодом переросла у справу всього його життя.
Навчаючись у місцевій школі, Степан вперше спробував себе у творчості. У сьомому класі він написав вірш "Мак і бджілка", який згодом увійшов до його першої книжки "Бджілка" (1959). Після закінчення школи працював інструктором у редакції районної газети "Нове життя", а далі вступив на філологічний факультет Ужгородського університету, який закінчив у 1959 році. Працював учителем у селах Ільниця й Виноградів, де не тільки викладав, а й очолював районне літературне об’єднання "Пролісок".
У 1961 році створив сім’ю — одружився з Терезією Копинець, з якою виховав трьох дітей. Його родина була не лише надійним тилом, а й джерелом натхнення: дружина стала однією з композиторів, що поклали на музику його поезії.
У 1970–1973 роках навчався в аспірантурі Інституту педагогіки АПН України, де захистив кандидатську дисертацію на тему "Естетичне виховання молодших школярів засобами пейзажної лірики". Це дослідження стало підґрунтям для подальших наукових розвідок у сфері педагогіки та літератури.
Понад п’ятнадцять років викладав в Ужгородському університеті, а з 1986 року завідував кафедрою педагогіки, психології та суспільних дисциплін у Закарпатському інституті післядипломної освіти. Був доктором педагогічних наук, професором, заслуженим працівником народної освіти України. Окрім основної роботи, викладав у Київському інституті культури (філія в Ужгороді) та класичній гімназії.
Жупанин — автор понад 500 наукових і науково-методичних публікацій, підручників, посібників, а також — понад 25 книжок віршів для дітей. Його твори, сповнені доброти, казковості та музичності, стали невід’ємною частиною української шкільної програми. У них — яскраві образи природи, легкість рими й багатство уяви. Серед найвідоміших — "Сестрички-смерічки", "Світле озерце", "Смерековий край", "Лісовий світанок", "Сто загадок" та інші. Продовжуючи традиції Олександра Духновича і Марійки Підгірянки, він створив цілу естетичну школу дитячої поезії Закарпаття.
Жупанин також активно перекладав — зокрема, російського дитячого поета І. Мазніна. Його власні твори перекладені білоруською, угорською, молдавською, словацькою, чеською, туркменською, таджицькою, казахською мовами. Збірка "Пастушок" вийшла угорською, а "Журавлику мій милий" — чеською.
Його поезії приваблювали композиторів: на вірші Степана Жупанина створено понад сто пісень. Їх писали Анатолій Кос-Анатольський, Д. Задор, Л. Дичко, В. Теличко, М. Попенко та інші. Вийшли друком численні збірники дитячих пісень — "Сонечко", "Журавлик", "Барвінок", "Ластів’ята", "Закарпатські візерунки".
Крім поетичної творчості, займався публіцистикою, писав нариси про діячів Закарпаття, упорядковував дитячі антології — зокрема "Карпатську весну" разом з П. Скунцем. Його навчальний посібник "Верховиночка. Література рідного краю" став цінним внеском у вивчення регіональної культури й рекомендований МОН.
Його вірші любили й за межами України — у Канаді, США, Бразилії, Австралії. У 1995 році указом Президента йому присвоїли звання "Заслужений працівник народної освіти України".
Степан Жупанин пішов із життя 7 січня 2005 року в Ужгороді, залишивши по собі не лише десятки книжок, а й покоління вдячних учнів, які зростали на його добрих, щирих, українських віршах.