Оксана Стефанівна Забужко — українська письменниця, поетка, есеїстка, літературознавиця, філософиня — народилася 19 вересня 1960 року в Луцьку в інтелігентній родині. За її власними словами, справжнє родинне прізвище — Забузькі, але згодом набуло нинішньої форми. В Луцьку провела дитинство до восьмирічного віку, поки органи КДБ не виявили її батька, тривалий час підпільно переслідуваного. Ця подія змусила родину перебратися до Києва, де й відбулося формування її світогляду, внутрішньої опори та творчої візії.
Навчалась на філософському факультеті Київського університету імені Тараса Шевченка (1977–1982), де також закінчила аспірантуру, захистивши дисертацію з естетики. Її наукова праця мала назву «Естетична природа лірики як роду мистецтва». На початку 1980-х була членкинею КПРС, однак згодом свідомо відійшла від будь-яких політичних структур. У 1990 році стала учасницею революції на граніті — історичної події, що дала старт українському національному відродженню напередодні здобуття незалежності.
Професійний шлях Забужко пов’язаний не лише з літературною творчістю. Вона викладала естетику, філософію та українську культуру в низці українських і зарубіжних вишів. Її лекції слухали студенти Київської консерваторії імені П. Чайковського, Гарвардського, Єльського, Колумбійського університетів. З 1989 року — старша наукова співробітниця Інституту філософії НАН України. У 1992 році викладала україністику в Університеті Пенсильванії, а у 1994-му, отримавши престижну стипендію Фулбрайта, працювала в Гарвардському й Піттсбурзькому університетах.
Як авторка Забужко заявила про себе ще у 1980-х роках, проте справжній резонанс принесла її книга «Польові дослідження з українського сексу», що вийшла у 1996 році. Цей роман одразу ж став явищем у новітній українській літературі — його сміливо назвали маніфестом жіночого голосу. На 2003 рік наклад книжок Забужко перевищував 65 тисяч примірників, а її ім’я стало одним із найвідоміших серед українських інтелектуалів.
Оксана Забужко — авторка десятків есе, культурологічних розвідок, літературних колонок. Її поезія, есеї, філософські статті публікувалися в провідних виданнях України, Європи, США. Вона редагувала періодику, вела літературні майстер-класи, створювала простір інтелектуального діалогу у суспільстві. Її творчість перекладено 16 мовами, а вірші отримали визнання на міжнародному рівні. Зокрема, у 1997 році вона стала лауреаткою Поетичної премії Фонду Global Commitment Foundation (США), а також була нагороджена преміями Фонду Гелен Щербань-Лапіка, Фундації Ковалевих, Рокфеллера, мюнхенського Департаменту культури, Фундації Ледіґ-Ровольт і департаменту культури міста Ґрац.
Живе письменниця здебільшого з гонорарів за книги, зокрема — видані за кордоном, де її творчість має сталу читацьку аудиторію. У 1985 році дебютувала поетичною збіркою «Травневий іній». Вона є членом Асоціації українських письменників.
У 2006 році журнал «Кореспондент» включив її до списку найвпливовіших людей України. У тому ж році її книга «Let my people go» була визнана найкращою українською книгою за версією читачів. 16 січня 2009 року Президент Віктор Ющенко відзначив Забужко орденом княгині Ольги III ступеня за вагомий внесок у консолідацію українського суспільства та розбудову демократичної держави. У 2012 році вона отримала відзнаку «Золотий письменник України» — як авторка, чиї твори подолали стотисячний наклад.
Оксана Забужко — це голос сучасної інтелектуальної України, літературна совість епохи, що не боїться ні гострих тем, ні правди. Її творчість — це щоденник нашого національного самопізнання.