Наталя Львівна Забіла (5 березня 1903, Санкт-Петербург — 6 лютого 1985, Київ) — видатна українська письменниця, класик дитячої літератури XX століття, чия творчість супроводжувала не одне покоління юних читачів, формуючи їхній естетичний смак, любов до рідного слова й добру уяву.
Походила з давнього дворянського роду, в якому любов до мистецтва передавалась із покоління в покоління. По материнській лінії Наталя була нащадком українського поета-романтика Віктора Забіли, а її дід — Пармен Забелло — відомий скульптор. Батьки майбутньої поетеси навчалися у художньому училищі Штігліца, що зумовило атмосферу витонченості й культурної насиченості в родині. Від найраніших років Наталя росла серед книжок, картин, розмов про музику й театр. Вже у дитинстві вона не тільки зачитувалась класиками — особливо Тарасом Шевченком — а й почала пробувати сили в поезії.
У 1917 році сім’я була змушена залишити Петербург через революційні події й переїхала до України, оселившись у Люботині під Харковом. Батько залишився в Росії, і всі турботи про матеріальне виживання лягли на плечі матері та старших дітей. У цих складних умовах Наталя Забіла швидко подорослішала: закінчила прискорено гімназію, почала працювати, викладала в сільській школі. Саме в ті роки народжувалася її майбутня педагогічна й літературна ідентичність.
Вищу освіту здобула на історичному відділенні Харківського інституту народної освіти, який закінчила 1925 року. Ще під час навчання почала писати вірші, але справжнім стартом її дитячої літературної діяльності стало видання у 1928 році оповідання у віршах "Про маленьку мавпу". Відтоді літературна стежка стала її основним і свідомим вибором. Вона одразу зайняла помітне місце серед авторів, що формували нову українську літературу для дітей у міжвоєнний період.
З 1930-х років ім’я Наталі Забіли стало відомим широкому загалу. У 1934 році з’явилася знаменита "Ясоччина книжка", яка з часом перетворилася на одну з найулюбленіших дитячих поетичних збірок в українській родинній бібліотеці. З 1936 року вона очолила редакцію дитячого журналу "Барвінок", яким опікувалася до 1947 року, — саме під її керівництвом видання стало провідним в українській дитячій періодиці.
Творча спадщина Наталі Забіли надзвичайно велика й різнопланова. Вона стала авторкою майже двох сотень книжок, що охоплюють усі жанри дитячої літератури: поезію, казку, оповідання, повість, драму, байку. Вона вміла говорити з дітьми щиро, просто, але водночас мудро й поетично, не применшуючи складності тем, які торкалися душі дитини. Багато її творів увійшли до шкільних програм і витримали десятки перевидань. Її книжки "Про Тарасика й Марисю" (1930), "Ясоччина книжка" (1934), "Стояла собі хатка" (1974), "У лісі", "Весняночка", "Що найдорожче" й дотепер читають і перечитують маленькі українці.
Окремо варто згадати її внесок у педагогіку — Наталя Забіла завжди уважно стежила за віковими особливостями своїх читачів і будувала літературні тексти так, щоб вони були не лише цікавими, а й розвивали уяву, мислення, моральне чуття дитини. Її твори сповнені доброти, світла, любові до природи, родини, праці — тих цінностей, які формують людину змалку.
Наталя Забіла також перекладала з інших мов, зокрема польської, російської, німецької, адаптуючи тексти для української дитини. Вона багато працювала з редакціями журналів, брала участь у культурному житті, зустрічалася з читачами, виховуючи ціле покоління українських поціновувачів поезії.
Померла Наталя Забіла 6 лютого 1985 року в Києві, залишивши по собі не лише величезну літературну спадщину, а й добру згадку про людину, яка щиро любила дитинство й уміла говорити з ним тією мовою, яку розуміє серце.