Дмитро Іванович Яворницький — видатний український історик, археолог, етнограф, фольклорист і письменник, чиє життя і праця справили величезний вплив на вивчення Запорозької Січі та українського культурного надбання.
Народився 7 листопада 1855 року в селі Сонцівці (сьогодні Борисівка, Харківська область) в родині псаломщика та селянки. Освіту здобував у Харкові: спершу в повітовому училищі (з 1867), потім у духовній семінарії (до 1874), а згодом — на історико-філологічному факультеті Харківського університету. Його викладачі, такі як Олександр Потебня і Микола Сумцов, вліяли на формування національної свідомості Дмитра. Після завершення університету в 1881 році Яворницький отримав стипендію та почав викладати історію в харківській гімназії.
У 1897 році він відмовився від теми з загальної історії і присвятив себе вивченню історії Запоріжжя. У 1881–1882 роках вийшла його перша праця “Виникнення і будова Запорозького Коша”, але через це його позбавили стипендії. Вже тоді Яворницький почав проводити археологічні експедиції, читати публічні лекції про козаків і співпрацювати з історико-філологічним товариством. Через свою україноцентричну позицію його звільнили з університету.
У 1885 році Дмитро оселяється в Петербурзі, де знайомиться з Іллею Рєпіним і Олександром Сластьоном, стає членом Археологічного товариства, займається викладанням і популярними суботніми зборами. Саме завдяки його картинній колекції Рєпін створив свою знамениту картину “Запорожці пишуть листа турецькому султанові”. Яворницький також надихнув Миколу Лисенка на написання опери “Тарас Бульба”. Через політичну неблагонадійність його позбавили права викладати у 1886 році.
1888 року він видає двотомник “Запорожжя у залишках старовини” і “Збірник матеріалів для історії запорозьких козаків”. У 1892–1895 роках Дмитра відряджають у Середню Азію, звідки він переїздить до Варшави, а перша дисертаційна ступінь за “Історію козаків” здобуває у Казані у 1902-му. Потім він стає директором музею у Катеринославі, а з 1920 по 1933 роки працює професором у місцевому інституті, керує фольклорними експедиціями.
Основною працею Яворницького стала “Історія Запорозьких козаків” у трьох томах (1892–1897), і понад 200 статей, що охоплювали історію, етнографію, лексикографію. У 1929 році його обрали членом АН УРСР. Автор також “Словника української мови” (1920), численних етнографічних, археологічних досліджень, видань народних пісень і краєзнавчих альбомів.
Яворницький активно займався археологічними розкопками, збирав народне мистецтво — саме він вперше класифікував петриківський розпис, визнавши його мистецтвом й організувавши збір зразків для музею. Він захистив пороги Дніпра як частину культурної спадщини, перед загрозою їх затоплення.
Дмитро Іванович помер 5 серпня 1940 року в Дніпропетровську. Його поховано на подвір’ї музею, що носить його ім’я. Його праця стала символом наукового патріотизму, культурної мужності і любові до української історії — з малої батьківщини до світових архівів і музейних залів, він незламно працював на благо нації.