Володимир Олександрович Яворівський - народився 11 жовтня 1942 року в поліському селі Теклівці на Вінниччині в родині колгоспника. З юних років він виявляв інтерес до слова, що згодом визначило його професійний і творчий шлях.
Після закінчення філологічного факультету Одеського університету у 1964 році Яворівський занурився у журналістське середовище: працював у газетах, на радіо, був кіносценаристом, а також займав посаду завідувача відділу прози і заступника редактора знаного літературного журналу "Вітчизна". У 1989 році він відверто заявив про зміну вектора свого життя — від літератури до політики, обравши шлях народного депутата України.
Його дебют у літературі відбувся у 1968 році зі збіркою повістей у новелах "А яблука падають". Критики відзначили: письменник не прийшов у літературу з власною виразною темою, однак стиль письма, образність і химерність мислення зробили його роботи помітними. Уже у наступній повісті "З висоти вересня" ця естетика розвивалась глибше.
Проте Яворівський наважився на експеримент: у 1978 році видав роман-хроніку "Ланцюгова реакція", присвячений будівництву Чорнобильської АЕС. Пізніше автор із болем згадував про свою наївність і необізнаність у тодішніх ризиках. Пройшовши через це розчарування, він повертається до органічнішої для себе стилістики у романі "Оглянься з осені" (1979), написаному без гострої інтриги, але насиченому колоритом і психологізмом.
1981 року виходить ще один знаковий твір — роман "Автопортрет з уяви", в якому розкрито драматичну і яскраву долю Катерини Білокур. Автор вдається до оповіді від першої особи, що дозволяє глибше проникнути в особистість героїні, хоч і ставить перед собою значні художні виклики.
У 1983 році з'являється роман "А тепер — іди...", в якому продовжуються теми попереднього твору, особливо портрети селян — носіїв моральної сили і сумління. Автор намагається знайти відповіді на гострі запитання про відповідальність і втрати.
Документальним виразом національної трагедії став роман "Вічні Кортеліси" (1984), що отримав Державну премію імені Тараса Шевченка. У ньому, попри риторику радянських часів, відчутна щирість і глибина співпереживання.
Після катастрофи на Чорнобильській АЕС у 1986 році Яворівський повертається до теми, яку колись романтизував. Результатом стала книга "Марія з полином у кінці століття" — болісна сповідь про трагедію очима простої родини Мировичів. Центральна постать — мати Марія — уособлює материнське терпіння і трагізм народної долі. Книга вийшла практично одразу після подій, тому містить ознаки поспішності, проте водночас — вражає емоційною напругою.
Яворівський був активним публіцистом. Його чотири збірки есеїстики — "Крила, вигострені небом", "Тут, на землі", "І в морі пам'яті джерело", "Право власного імені" — стали літописом часу, де через розповіді про конкретних людей відбивалося життя епохи. Ці твори написані живо, доступно, у формі міркувань і щирого спілкування.
Таким чином, Володимир Яворівський постає не лише як химерний романіст, а як мислитель, що прагнув осмислити долю народу у вирі драматичних подій. Його літературна і публіцистична спадщина — це спроба порозумітися з минулим і сформувати відповідальне майбутнє.