Ярошенко Володимир Мусійович
Володимир Мусійович Ярошенко народився 23 травня 1898 року в мальовничому селі Яхники на Полтавщині у родині сільського вчителя. З раннього дитинства він ріс у середовищі, де цінували освіту, книжку, слово — і ці орієнтири сформували його як майбутнього письменника. Спершу здобув освіту в сільській школі, а згодом закінчив реальну школу, після чого продовжив навчання в Київському комерційному інституті. Упродовж певного часу працював учителем, поєднуючи педагогічну діяльність із творчим пошуком.
Починав писати Ярошенко російською мовою, і першим його друкованим доробком стала збірка «Стихи», видана в буремному 1917 році. Вже наступного року вийшла збірка «Світотінь», а в 1919 — «Луни», які позначені глибоким ліризмом і філософськими мотивами. Поступово він переходить до української літературної традиції, відточуючи власний голос у різних жанрах. Упродовж 1920-х років Ярошенко активно працює як байкар, драматург і прозаїк. Видає кілька збірок байок: «Що й до чого» (1924), «Через решето» (1924), «Байки» (1926), у яких із добродушною іронією та суспільним підтекстом зображує народні характери, побут і соціальні зрушення доби.
Він також активно розвивав агітаційно-просвітницький театр, створюючи п'єси-агітки: «В єднанні сила», «Кооперативна мобілізація» (1924), «Божа кооперація», «Добре роби – добре й буде» (1925). У 1926 році пише сатиричну комедію «Шпана». У його творчості є й гостросюжетна проза — збірка оповідань «Кримінальна хроніка та інші оповідання» (1927), повість «Гробовище» (1928), а також цікава віршована казка «Мацапура» (1929), сповнена гумору та живої народної мови.
Ярошенко був активним учасником українського літературного процесу. У 1919 році долучився до творчого гурту «Музаґет», а пізніше входив до літературних об'єднань «МАРС», «Плуг» та «Ланка». У роки революційних змін був членом Української комуністичної партії (боротьбистів), проживав у Білій Церкві. На початку 1920-х учителював у селі Трушки, де викладав математику, продовжуючи водночас писати й публікувати твори.
Його життя, як і доля багатьох діячів тієї епохи, було трагічно обірване хвилею репресій. Вперше його заарештували 26 лютого 1933 року, однак, не знайшовши доказів провини, через кілька місяців звільнили. Проте 3 листопада 1936 року Ярошенка заарештували знову. 13 липня 1937 року на закритому судовому засіданні в Києві його було засуджено до розстрілу. Того ж дня вирок було виконано.
Володимир Ярошенко залишив після себе багатогранну творчу спадщину, яка поєднує у собі поезію, прозу, драму, сатиру, публіцистику. Його імені довгий час не було в літературних довідниках, але з часом воно повертається до свідомості читацької спільноти як символ великого таланту, загубленого в жорстокі часи.