Юрій Іванович Яновський (1902–1954) - виріс у селянській сім’ї з дев’ятьма дітьми в селі Нечаївка (тепер Кіровоградщина). Через бідність родина кілька разів переїжджала, доки в 1917 році не оселилась у Єлисаветграді, де батько працював на машинобудівному заводі.
Освіту Юрій здобув у народному і земському реальному училищах, а згодом, в 1919–1921 роках, працював у місцевих установах. У 1922–1925 роках навчався в Київському політехнічному інституті, де занурився в літстудію й художнє життя, співпрацював із театром-студією імені Михайличенка, використовуючи знання фольклору. Спільно з С. Греєм написав гротескну п’єсу «Камергер», співпрацював з київськими панфутуристами.
Одночасно з прозаїчним початком, він писав вірші—наприклад, «Море» (російською, як «Ней») та «Дзвін» (українською), які вийшли у збірці «Прекрасна УТ» (1928) і були поновлено перевидані в 1932 році. Після його смерті вийшло перше п’ятитомне зібрання творів (1958–1959).
Першою прозовою роботою стала новела «А потім німці тікали» у газеті «Більшовик» (2 березня 1924). У 1925 вийшла збірка «Мамутові бивні», де зібрано оповідання, натхненні реальними подіями Громадянської війни. 1927 року вийшла продовжена книжка «Кров землі», до якої ввійшли твори про листопадові події, Байгород, рейд, створені під впливом роботи на Одеській кіностудії. Там Яновський написав нариси про Олександра Довженка («Історія майстра», рецензія на «Звенигору»), оповідання «В листопаді» й кіносценарії («Гамбург», «Фата моргана»).
Автор брав участь у групах «Комункульт», «Жовтень», ВАПЛІТЕ й «Пролітфронт», хоч переважно залишався незалежним.
У 1928 році він випустив роман «Майстер корабля»—мемуарно-фантазійне оповідання То‑Ма‑Кі (Товариша Майстра Кіно), задумане ще під час роботи на кінофабриці. Далі вийшов роман «Чотири шаблі» (1930), уривки якого публікував журнал «Красная новь».
У 1932 році прозвучала його п’єса «Завойовники», а в 1935-му — романтичний епос «Вершники» про героїчні пригоди громадянської війни, визнаний одним з найкращих в радянській літературі. Трагічна п’єса «Дума про Британку» (1937) спершу зустріла скромний резонанс, але згодом була відібрана для екранізації М. Вінграновським і стала оперою Губаренка. У 1939 році вийшла п’єса «Потомки», присвячена селянському життю.
У 40‑х Ю. Яновський опублікував збірку гостросюжетних і романтичних творів — «Короткі історії» (1940) і «Земля батьків» (1944), що включали монологи («Дівчинка у вінку», «Коваль», «Україна»). Після війни він працював редактором журналів «Українська література» (з 1946 року «Вітчизна»), побував у Нюрнберзі як кореспондент, залишив серію репортажів «Листи з Нюрнберга» (1946).
У той же період письменник створив роман «Жива вода» (1947), виданий пізніше під назвою «Мир» (1956), який, хоч і було тепло сприйнято, зазнав критики під тиском Л. Кагановича. У 1948 році вийшла обдарована Державною премією оповідань книга «Київські оповідання».
У 1954 році побачила світ «Нова книга» з творами «На ярмарку», «Святий вечір» тощо. У переддень смерті побачила світ драматургія «Дочка прокурора» (1954), яка вважається його літературним підсумком. Перед цим він також створив сатиричну комедію «Райський табір» (1953), а розпочав роботу над драматичною тетралогією «Молода воля» до 300‑річчя возз’єднання України з Росією.
Як сценарист, Яновський працював над «Зв’язковим підпілля» (1951), «Павлом Корчагіним» (1953) та документальним фільмом «Микола Васильович Гоголь» (1952).
Помер 25 лютого 1954 року. Його спадщина — це класика української прозової та драматургічної традиції, наскоро перекладена десятками мов: болгарською, німецькою (НДР), польською, угорською, чеською, італійською, французькою. Його твори виходили п’ятитомниками двічі за життя.