Іван Вишенський
Іван Вишенський — ім'я, яке сьогодні асоціюється з вершиною української полемічної літератури кінця XVI — першої половини XVII століття. Він був не просто літератором — він став одним із тих рідкісних голосів доби, що з гіркотою та пристрастю викривали не лише римсько-католицьких і уніатських ієрархів, а й усю "мирську власть" — польських шляхтичів та українських гнобителів.
Іван Вишенський народився приблизно між 1545 і 1550 роками у містечку Судова Вишня, що на Галичині (сучасна Львівська область), у родині міщан. Про ранні роки його життя відомо небагато. З його текстів можна припустити, що юність Вишенський провів у Луцьку та, можливо, в Острозі — тодішніх культурних осередках України. Є підстави вважати, що саме в Острозі, під опікою князя Костянтина Острозького, талановитий юнак отримав добру освіту.
Згодом Вишенський обирає чернечий шлях. Він перебуває в Унівському монастирі, а в 1580-х роках вирушає до Афона — одного з головних духовних центрів православного світу. Тут його життя перетворюється на паломництво між святими обителями, а згодом — на відлюдне існування в печері Загребського монастиря.
Попри фізичну віддаленість, душа Вишенського залишалася з Україною. Перебуваючи на Афоні, він починає писати полемічні твори, спрямовані на підтримку православної віри та боротьбу проти католицизму і унії. Його перші праці — "Писание до всех обще в Лядской земли живущих" і "Извещение краткое о латинских прелестях" — стали надзвичайно популярними в Україні наприкінці XVI століття.
Багато разів Вишенського запрошували повернутися на батьківщину, але тільки у 1604 році він зважився на цю подорож. Спочатку зупинився в Угорниках, де жив його друг Іван Княгиницький, а далі рушив до Львова. Проте розчарування у львівському братстві швидко змусило його залишити місто. Після короткого перебування в Унівському монастирі він знову повертається на Афон, прагнучи духовної самоти.
На Афоні Вишенський продовжував творити. Він написав такі твори, як "Послание к старице Домникии", "Позорище мысленное", "Зачапка мудраго латынника з глупым русином", "Послание Львовскому братству" та інші. Його полеміка була гострою і безкомпромісною, спрямованою проти будь-якої несправедливості.
Точна дата смерті Івана Вишенського невідома. Він помер на Афоні, ймовірно, у 20-х роках XVII століття. Вже в 1633 році його згадують як покійного.
Протягом свого життя Іван Вишенський створив щонайменше шістнадцять творів. Проте за життя вони майже не друкувались, а поширювалися в рукописах. Лише одне його послання було надруковане в "Острозькій книжці" 1598 року. Вишенський готував до друку власну "Книжку" з десятьма творами та трьома передмовами, але вона залишилася ненадрукованою.
Лише в другій половині XIX століття твори Вишенського отримали належну увагу. Історики та літературознавці, зокрема Микола Костомаров, Іван Франко, Степан Голубєв та Григорій Житецький, почали вивчати й публікувати його спадщину. Серед досліджень особливо вирізняється праця Івана Франка "Іван Вишенський і його твори" (Львів, 1895), яка й досі залишається неперевершеним дослідженням творчості полеміста.
Окреме видання творів Івана Вишенського з'явилося тільки в 1955 році в Москві (у серії "Литературные памятники"), а в 1959-му книга вийшла і в Україні. Ці видання стали важливою подією, адже супроводжувалися докладним коментарем і науковою статтею Івана Єрьоміна, відкриваючи творчість великого українського полеміста новим поколінням читачів.
Творчість Івана Вишенського — це безкомпромісна боротьба за правду і справедливість, за гідність людини і національну самобутність, це духовний скарб, що й досі надихає.