Віра Вовк: життя вірності Україні крізь океани і континенти
Віра Вовк (справжнє ім’я — Таміла-Тереса Йосипівна Селянська, паспортне ім’я — Wira Selanski) народилася 2 січня 1926 року у місті Борислав на Львівщині — тоді ще частині довоєнної Польщі. Її батько був лікарем та археологом, людиною глибокої культури, що безперечно вплинуло на формування її світогляду. Дитинство Віри минуло серед мальовничих краєвидів Гуцульщини, у містечку Кути, де традиції й природа були невіддільною частиною щоденного життя.
Початкову освіту вона здобула у Львові, а підліткові роки провела у Німеччині, навчаючись у престижній дівочій школі імені Клари Шуманн у Дрездені. Життя несло її через буремні часи: після Другої світової війни Віра разом із матір’ю опинилася в еміграції, спочатку в Німеччині, а з 1949 року — у Бразилії.
Освіта була для Віри Вовк тією опорою, що дозволяла триматися навіть у чужині. Вона студіювала германістику, славістику та музикознавство в Тюбінгенському університеті, а пізніше продовжила навчання у Колумбійському університеті в Нью-Йорку та в Мюнхені, де займалася порівняльним літературознавством. Отримала ступінь доктора філософії, що відкрив їй двері у світ академічної науки.
Завершивши навчання, Віра Вовк осіла у Ріо-де-Жанейро, де працювала професоркою німецької літератури в Державному університеті. З 1957 року очолювала кафедру германістики, передаючи знання і любов до слова новим поколінням студентів.
Однак серце її залишалося нерозривно з Україною. Віра активно популяризувала українську літературу та культуру по всьому світу. Вона виступала з лекціями та авторськими вечорами у великих містах Північної Америки та Європи — від Нью-Йорка і Вашингтона до Парижа, Лондона і Рима. Її слухали і в Києві, і у Львові, а також у Торонто, Чикаго, Мюнхені, Оттаві, Ванкувері, Буенос-Айресі.
Віра Вовк відійшла у вічність 16 липня 2022 року в Ріо-де-Жанейро, залишивши по собі величезний літературний спадок.
Творчість Віри Вовк
Її поезія — це глибоке емоційне переживання світу, де часто поєднуються реальність і міф. Віра Вовк видала низку збірок: "Юність" (1954), "Зоря провідна" (1955), "Єлегії" (1956), "Чорні акації" (1961), "Любовні листи княжни Вероніки" (1967), "Каппа Хреста" (1968), "Меандри" (1979), "Мандат" (1980), "Жіночі маски" (1993), "Писані кахлі" (1999), "Віоля під вечір" (2000) та підсумковий том "Поезія" (2000). Окремо варто згадати драматичну поему "Триптих" і п’єсу "Іконостас України", в яких відчувається її тонка душевна організація та глибока національна свідомість.
У прозі Віра також була надзвичайно багатогранною: "Ранні оповідання" (1943–1954), "Легенди" (1958), "Казки" (1956), "Духи й дервіші" (1956), збірки для дітей "Оповідання для дітей" (1960–1962), а також такі вишукані твори як "Вітражі" (1961), "Святий гай" (1983), "Карнавал" (1986), "Старі панянки" (1995) та "Калейдоскоп" (1979–2001).
У драматургії Віра Вовк залишила чимало глибоких і яскравих творів: "Скарб царя Гороха" (1962), "Смішний святий" (1968), "Вінок троїстий" (1988), "Казка про вершника" (1992), "Зимове дійство" (1994), "Весняне дійство" (1995), "Настася Чагрова" (2001), "Козак Нетяга" (2001) і "Крилата скрипка" (2001).
Її життя і творчість — яскравий приклад того, як навіть на чужині можна залишатися вірним своїй мові, культурі й народові.