Марко Вовчок: справжня жінка-епоха української літератури
Марко Вовчок, справжнє ім’я Марія Олександрівна Вілінська, народилася 10 (22) грудня 1833 року в маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії у збіднілій дворянській родині. Дитинство її було сповнене суперечностей — з одного боку, атмосфера збіднілого дворянства, з іншого — тісний контакт із простим народом, який залишив глибокий слід у світогляді майбутньої письменниці.
Навчалася Марія у приватному пансіоні в Харкові, де заклала фундамент для свого інтелектуального розвитку. Важливу роль у формуванні її світогляду відіграло перебування в освічених сім’ях родичів, зокрема у родині Писарєвих, а також салон її тітки в Орлі, де збиралися письменники, фольклористи, інтелігенція. Саме там вона зустріла свого майбутнього чоловіка — Опанаса Марковича, фольклориста і активного учасника Кирило-Мефодіївського товариства.
Після одруження з Марковичем Марія Вілінська переїхала в Україну. Упродовж 1851–1858 років вона жила в Чернігові, Києві, Немирові, де глибоко вивчала народне життя, побут, мову та культуру українців. Саме цей період заклав основу її української творчості. Письменниця тонко відчувала страждання селян, особливо жінок-кріпачок, чий образ став головною темою її перших творів.
У 1857 році в Петербурзі вийшла її перша збірка — "Народні оповідання", що одразу здобула визнання як серед читачів, так і серед літераторів. Тарас Шевченко, Іван Тургенєв, Микола Некрасов, Олексій Плещеєв — усі вони високо оцінили її талант. Публікація "Народних оповідань" відкрила Маркові Вовчку шлях у велику літературу.
Перебування за кордоном (1859–1867) стало для неї часом творчого і духовного збагачення. Вона подорожувала Німеччиною, Італією, Францією, знайомилася із відомими діячами — Д. Менделєєвим, О. Бородіним, І. Сєченовим, Іваном Тургенєвим, Олександром Герценом, Левом Толстим, Жюлем Верном. Письменниця активно долучалася до розповсюдження в Росії забороненої революційної літератури.
На той час Марко Вовчок розвивала свою творчість у різних напрямках: вона писала психологічні повісті ("Три долі"), історичні нариси ("Кармелюк"), соціальні казки ("Дев'ять братів і десята сестриця Галя"), дитячу літературу та навіть художні репортажі про французьке життя ("Листи з Парижа"). Її українські та російські твори захоплювали щирістю, глибиною та співчуттям до простих людей.
У Росії вона стала знаною також як авторка російськомовної прози: "Живая душа", "Глухой городок", "Теплое гнездышко" та інші романи і повісті засвідчили її неабиякий талант розробляти складні суспільні теми. Крім того, вона активно займалася перекладацькою діяльністю: переклала понад п'ятнадцять романів Жюля Верна та багато інших творів із французької, англійської, німецької та польської літератур.
Письменницький спадок Марка Вовчка
Її творчість стала фундаментальною для розвитку української прози, особливо у жанрах соціально-проблемного оповідання ("Козачка", "Одарка", "Ледащиця"), психологічної повісті ("Три долі"), історичної повісті ("Кармелюк") та казки ("Дев'ять братів і десята сестриця Галя"). Її твори проникали в глибини людської душі, відкривали незнані сторони народного буття, не боялися ставити болючі питання.
Марко Вовчок також збагатила українську літературу жіночим поглядом на реальність, що в ті часи було рідкістю. Її героїні — сильні, чутливі, здатні боротися за своє гідне життя — вразили тогочасне суспільство своєю новизною і правдивістю.
Її "Маруся" стала популярною не лише в Україні: твір переклали французькою мовою, і в адаптованому варіанті він здобув визнання у Франції, отримав премію Французької академії та був рекомендований для шкільних бібліотек.
Міжнародне визнання
За життя твори Марка Вовчка перекладалися чеською, польською, болгарською, сербською, словенською мовами, а також виходили у Франції, Англії, Німеччині, Італії. Її проза мала значний вплив, зокрема на розвиток болгарської літератури, як свідчив П. Тодоров.
Померла Марко Вовчок у 1907 році, залишивши по собі не тільки багатющу літературну спадщину, а й приклад відданості ідеалам свободи, правди і гідності.