Марія Вольвач: душа української селянської поезії
Марія Степанівна Вольвач, відома в літературі як Маруся Вольвачівна, народилася 29 березня 1841 року в мальовничому селі Черемушна, що неподалік містечка Валки Харківської губернії. Походила з заможної козацької родини: її батько був сільським писарем, людиною освіченою й шанованою. Проте життя рано поставило Марію перед труднощами — усього семи років вона залишилася без батька, а брати, замість турботи, швидко розпорошили родинне майно. Марія, як наймолодша і дівчина, лишилася без спадку.
Ще зовсім юною, у чотирнадцять років, вона покидає рідне село і вирушає до Харкова в пошуках можливостей навчитися ремеслу чи здобути освіту. Там, у вирі великого міста, доля зводить її з паном, який забирає її до Петербурга як покоївку. Півроку тяжкої служби, і Марія повертається до матері в Черемушну, знову опинившись без шансів на освіту через убогість родини.
У 1856 році Марія знову вирушає до Харкова. Тут вона освоює ремесло кравчині, яке стане її основним заробітком на довгі роки. Поряд із важкою працею вона самотужки вчиться грамоті, читає художню літературу і поступово виношує у собі любов до слова. Спершу вона складала вірші подумки, адже ще не вміла писати, доки не зустріла харківського історика Дмитра Багалія. Саме він навчив Марію писати й відкрив їй дорогу в літературний світ.
Без формальної освіти, натхненна народною творчістю і життєвими спостереженнями, Марія Вольвач починає творити — пише вірші, оповідання, драматичні твори. Її дебют у літературі відбувся у 1892 році в альманасі "Складка", де були надруковані її вірші "Думи" та "Колядка". Згодом вийшли гумористичне оповідання "Кажи жінці правду, та не всю" і чарівлива "Казка про таємні слова". У 1893 році побачила світ її перша збірка, а в 1896 — "Пісні і розмови Валківської селянки Марусі Вольвачівни".
Творчість Марії Вольвач глибоко вразила Івана Франка, який не тільки високо оцінив її поезії, а й допоміг опублікувати їх у "Літературно-науковому віснику". Її твори стали цінним джерелом для вивчення української етнографії, культури та народного побуту. Маруся підтримувала творчі зв'язки з Борисом Грінченком, професором Миколою Сумцовим, надсилала фольклорні записи, які досі є важливим історичним матеріалом.
Тематика її творчості — щира, пронизана народним духом. Її вірші та драми — це розповідь про долю простої жінки, біль розчарування, красу і трагізм українського села. Особливо вирізняються драми "Охайнулась, та пізно", "На великім шляху", "Є каяття, та нема вороття".
Марія Вольвач не обмежувалася лише письменницькою діяльністю: вона активно збирала народні пісні, організовувала таємні гуртки серед селян, прагнула через слово і дію змінити світ навколо себе. Її участь у культурному житті Валківщини була живим виявом громадянської активності.
На жаль, до наших днів збереглися не всі подробиці її життя. Невідомо, коли і за яких обставин вона померла. Іван Лисенко, дослідник її творчості, припускає, що це сталося між 1905 і 1910 роками. Могилу Марії Вольвач досі не знайдено.
У 2007 році завдяки зусиллям Івана Лисенка вийшла збірка її творів під назвою "Кажи жінці правду, та не всю" — перше повне видання віршів, поем, оповідань, драм, мемуарів і листів письменниці, яка заслужено вважається самобутньою перлиною української літератури кінця XIX — початку XX століття.