Абрам Маркович Веледницький
Абрам Маркович Веледницький (інколи згадується також як Абрам Маркевич) — український єврейський поет, критик, літературознавець і перекладач, чия доля втілює складний, трагічний шлях багатьох митців першої половини ХХ століття. Народився він 29 жовтня 1894 року в місті Радомишлі на Житомирщині у родині службовця. Дитинство Веледницького минуло в атмосфері невеликих провінційних містечок, де раннє усвідомлення реальностей життя поєдналося з мрійливістю та жагою до знань.
Після здобуття початкової освіти він вступив на юридичний факультет Київського університету, плануючи кар’єру юриста. Однак історичні обставини змінили його життєвий шлях. У червні 1919 року, в самому розпалі громадянської війни, Веледницький добровольцем пішов до лав Червоної армії. Цей досвід залишив глибокий слід у його подальшому світогляді.
Після демобілізації він повернувся до Києва. Юридична справа вже не викликала в нього колишнього ентузіазму, і він віддав перевагу філологічним студіям. Саме тоді почалася його активна літературна діяльність. Веледницький почав друкувати вірші в єврейській періодиці, поступово формуючи власний стиль і художню мову. Першою книгою стала збірка поезій "Прояснення", що вийшла друком у 1922 році. За нею послідували "Прихід" (1928) і "З молодим класом" (1932), які закріпили його репутацію як серйозного літератора нового покоління.
Продовжуючи свою наукову діяльність, Веледницький у 1935 році завершив аспірантуру Інституту єврейської культури при Академії наук УРСР. Довершенням його наукового шляху став захист кандидатської дисертації у 1947 році, що засвідчило його глибокі знання та внесок у розвиток єврейської літератури на українських теренах.
Особливу роль у творчості Веледницького відігравала перекладацька діяльність. Він перекладав твори класиків української літератури — Тараса Шевченка, Михайла Коцюбинського — а також сучасних українських і російських поетів, адаптуючи їх для єврейської аудиторії. Ця діяльність була важливою частиною процесу культурного діалогу між народами.
Не обмежуючись лише творчістю, Веледницький активно працював у громадському житті. Він керував літературними гуртками, виховував молодь, прагнув розвивати культурну свідомість у складних історичних умовах.
Проте доба сталінських репресій не оминула і його. 23 березня 1951 року Абрама Веледницького заарештували в Києві. Йому висунули абсурдні обвинувачення: шпигунство, націоналістична пропаганда, антирадянська діяльність. Роки випробувань були страшними — знущання, тортури, моральні приниження стали буднями письменника. За вироком "особливої наради" він був засуджений на десять років таборів суворого режиму з конфіскацією майна.
П’ять років він провів за колючим дротом, у нелюдських умовах, що підточили його здоров'я. І тільки в кінці 1955 року, після перегляду справи, Абрама Марковича було звільнено і реабілітовано. Він повернувся до Києва, де намагався відновити життя, але пережиті страждання не пройшли безслідно.
19 жовтня 1959 року, у віці 64 років, Абрам Веледницький відійшов у вічність. Його життя стало символом нескореності духу і жертовної відданості літературі навіть у найважчі часи.
Григорій Полянкер
"Літературна Україна", №24 (4433), 13 червня 1991 року