Степан Васильович Васильченко (справжнє прізвище — Панасенко)
(8 січня 1879 — 1932)
Степан Васильович Васильченко народився 8 січня 1879 року в містечку Ічня на Чернігівщині, у скромній родині ремісника. З дитинства він був оточений працею і невибагливим побутом, що зумовило формування його особистості: працьовитої, уважної до страждань простих людей, здатної співпереживати і шукати у буденності прояви духовної краси.
Його навчання проходило в Коростишівській семінарії та Глухівському учительському інституті — закладах, де виховували майбутніх народних просвітителів. Саме тут, у роки напередодні революції 1905 року, визрівала його небайдужість до суспільних проблем. Вчителювання на Київщині та Полтавщині, де Васильченко зарекомендував себе як "неблагонадійний" педагог, лише зміцнило його переконання у потребі змін.
Особливий вплив на формування його світогляду мали твори Тараса Шевченка, багатство народної творчості та класична світова література. Ці джерела стали тією духовною базою, яка пізніше виявилася у його художньому доробку.
У літературу Васильченко прийшов не випадково й не стихійно: у 1910 році він дебютував як уже сформований письменник зі своїм неповторним стилем. Його перші твори — "Мужицька арихметика", "Вечеря", "У панів", "На чужину", "Циганка" — відразу ж привернули увагу теплим співчуттям до людини праці і вірою у перемогу справедливості. Цьому передувала багаторічна внутрішня робота над собою: пошук естетичних форм, глибоке осмислення реальності та визначення власних моральних орієнтирів.
Однією з найважливіших тем у його творчості стало життя народних учителів — середовище, яке він добре знав і щиро любив. Його щоденникові записи — "Записки вчителя" (1898–1905) — стали неоціненним матеріалом для численних новел і оповідань, де реалістично змальовані радощі й печалі сільських вчителів.
Перші літературні спроби Васильченка з'явилися ще у 1903 році: його оповідання "Не устоял" було опубліковане російською мовою. Згодом він значно переробив цей твір і видав його українською під назвою "Антін Вова" (пізніше "Вова"), що знаменувало новий етап у його творчому становленні.
У період 1910–1912 років Васильченко створює низку новел та оповідань, присвячених педагогічній тематиці ("Вечеря", "З самого початку", "Божественна Галя", "Над Россю", "Гріх"), де вміло розкриває труднощі та високі ідеали сільського вчителя.
Не менш глибоко письменник звертається до дитячої тематики, тонко передаючи духовний світ дитини у творах "Дощ", "Дома", "Волошки", "Петруня", "Роман", "Увечері", "Свекор", "Басурмен". Особливим емоційним світлом вирізняється "Циганка" — твір, що став справжньою поетичною одами дитинству.
Теми обдарованості і самореалізації людей з народного середовища Васильченко розкриває у творах "На хуторі", "У панів", "На розкоші", де звучить туга за несправдженими талантами і нездійсненими мріями.
Величезне місце у творчості письменника займають проблеми революційних змін. У новелі "Мужицька арихметика" він відобразив настрої збудженого селянства, а в "На чужину" — безнадійну долю тих, хто змушений залишати рідний край у пошуках кращої долі. "Осінній ескіз" (1912) демонструє глибоке розуміння автором внутрішніх процесів, що вели сільську молодь до революційної боротьби.
Під час Першої світової війни, в якій Васильченко брав участь із 1914 року до Лютневої революції 1917 року, він створює твори, що відображають трагізм і безглуздість війни: "Окопний щоденник", "На золотому лоні", "Під святий гомін", "Отруйна квітка", "Чорні маки".
Важливу сторінку у його спадщині становлять драматичні твори. Одноактні п'єси, такі як "На перші гулі", продовжують лінію прози Васильченка, передаючи настрій та образи з особливою легкістю й гумором.
Після Жовтневої революції письменник активно включився у процес розбудови нової культури. У своїх оповіданнях радянського періоду ("Приблуда", "Червоний вечір", "Авіаційний гурток", "Олов'яний перстень") він відтворював процес формування нової людини, оспівував колективізм і працю.
Водночас Васильченко продовжував працювати над творами про дореволюційне минуле. Особливо варто відзначити цикл "Осінні новели", створений протягом майже десяти років, що передає гіркий досвід революційних подій 1905 року. Новела "Мати" ("Чайка") є однією з найглибших і найдовершеніших у цьому циклі.
У 20-х роках творчість Васильченка значно розширює тематичний та жанровий спектр: він пише п'єси ("Минають дні", "Кармелюк"), кіносценарії, фейлетони, цикл "Крилаті слова", займається перекладацькою діяльністю, працюючи над перекладами творів Гоголя, Лескова, Короленка, Серафимовича.
Особливо амбітним був задум створити велику біографічну повість про Тараса Шевченка. На жаль, з п’яти запланованих частин Васильченко встиг завершити тільки першу — "В бур'янах", яка стала помітним внеском у шевченкіану.
Степан Васильович Васильченко залишив по собі багату спадщину, сповнену щирості, тепла і глибокого розуміння людської душі. Його творчість залишається живою сторінкою української літератури.