Наум Миронович Тихий (1920–1994) — відомий український поет, письменник, публіцист, перекладач і громадський діяч, який залишив значний слід у літературі та культурі України. Він народився 25 травня 1920 року в українсько-єврейському містечку Ємільчино на Житомирщині, у родині містечкового провізора. Його ранні роки пройшли в атмосфері, де перепліталися різноманітні культурні традиції, що й визначило його подальшу творчість.
Наум Тихий закінчив школу з відзнакою, після чого вступив до Київського університету, де навчався на філологічному факультеті. Однак 1937 року його батько був репресований як "ворог народу", що залишило відбиток на молодому Тихому і стало однією з причин його глибокої зацікавленості проблемами національної ідентичності та боротьби за права людини.
З початком Другої світової війни Тихий пішов добровольцем на фронт у липні 1941 року, ставши учасником оборони Києва та битви під Сталінградом. Його фронтові спогади стали основою для багатьох пізніших творів, зокрема для роману "Рахунок за сонце", що був написаний на основі його власного досвіду. За свою відвагу на фронті Тихий був нагороджений орденом Червоної Зірки та медалями. Після демобілізації в 1945 році він повернувся до навчання в університеті, де закінчив філологічний факультет у 1947 році.
Творчий шлях Тихого можна умовно поділити на два етапи. Перший з них пов'язаний з його поезією в рамках соціалістичного реалізму. Перша збірка поезій "Розмова з друзями" була опублікована в 1947 році, і того ж року Тихий став членом Спілки письменників України. У ті роки його творчість мала на собі відбиток комуністичної ідеології, зокрема в його поезіях часто з'являлись згадки про Сталіна та "світле майбутнє". Проте вже з 1964 року, після публікації збірки "Колиска на вітрах", Тихий почав робити свої перші кроки до більш вільної і філософської поезії, позначеної глибиною думки та емоції, що виходила за межі ідеологічних канонів.
Роман "Рахунок за сонце" (1970), який був написаний після фронтових спогадів, став одним з його важливих творів, що розкривають людську трагедію війни через особисті переживання. Але найбільш значущою частиною творчості Наума Тихого став його цикл "Седмиця", що вийшов у 1995 році. Цей цикл, що складається з семи драматичних поем, був написаний протягом 20 років і став творчим підсумком його життя. Він розглядає глибокі гуманітарні питання, пов'язані з моральними цінностями, міжнаціональними відносинами та загрозами для людства через соціальний розбрат.
Поза основною творчістю Тихий активно займався перекладацькою діяльністю, особливо перекладаючи твори з ідиш. Серед його перекладів — роботи Давида Гофштейна, Переца Маркіша, Риви Балясної та інших відомих авторів. Він також багато уваги приділяв науковим і публіцистичним дослідженням, сприяючи розвитку української літератури.
За свою творчість Тихий отримав численні відзнаки. В 1986 році він був удостоєний літературної премії імені Павла Тичини за збірку "Понад озимим полем". Лейтмотивом цієї збірки стали роздуми про минуле і майбутнє, філософські міркування про людське життя, його цінність і глибину душі.
Наум Тихий помер 27 жовтня 1996 року, залишивши після себе багатий літературний спадок. Він був похований на Байковому кладовищі в Києві, де його поховання стало символом глибокої пошани до його праці та національних ідеалів. Його творчість залишається важливою частиною української літератури, і його ідеали духовності, моралі та міжнаціональної гармонії продовжують надихати нові покоління.