Осип Турянський — одна з найяскравіших постатей української літератури, життя якого стало яскравим прикладом боротьби з життєвими труднощами, глибокої душевної травми та пристрасної відданості своєму покликанню. Народився він 22 березня 1880 року в селі Оглядів Радехівського району, на Львівщині. Сім'я, з якої походив письменник, була селянська та багатодітна, а батько працював на цукроварні, поєднуючи це з роботою теслі.
У ранньому віці Осип почав демонструвати здібності до навчання, і батьки вирішили віддати його до школи. Завдяки підтримці вчителів, хлопець зміг продовжити навчання в гімназії, хоча це було не так просто з огляду на матеріальні труднощі родини. Під час навчання він не тільки вчився, а й активно займався репетиторством, що дозволяло йому заробляти на життя.
Проте, як і багато молодих людей того часу, Осип Турянський пережив період випробувань. В одному з старших класів він потрапив у студентський гурток, який висловлював радикальні погляди, за що його виключили з гімназії. Після цього знову завдяки підтримці батька він зміг повернутися до навчання.
Осип вирішив отримати вищу освіту, тому вступив до Віденського університету на філософський факультет, що значно розширило його горизонти та допомогло зрозуміти, яким шляхом він хоче йти в житті. Відірваний від рідної землі, в чужому місті, Осип все більше починав приділяти увагу не лише своїй освіті, а й українському питанням.
Під час навчання в Австрії він активно долучався до українських студентських організацій, де почав писати свої перші твори. Його вірші і повісті відображали глибоке переживання важкого життя українського селянства, до якого він мав прямий доступ через своє власне коріння. Вієнська атмосфера й культурні впливи вплинули на його творчість, а також дозволили опанувати різні стилі письма.
У 1914 році почалася Перша світова війна, і Осип був мобілізований до австрійської армії. Це стало початком його жахливого досвіду полону: він потрапив у сербський полон, що обернулося для нього справжнім випробуванням. Під час жорстокого переходу через Албанські гори, коли він ледь не загинув від голоду і холоду, йому вдалося вижити завдяки допомозі сербських лікарів. Цей період залишив глибокий відбиток на його душі і став джерелом багатьох пізніших літературних творів, зокрема повісті "Поза межами болю".
Після війни він повернувся до Відня, де зайнявся викладанням і розпочав серйозну літературну діяльність. Віденське суспільство сприймало його твори як важливий внесок у літературну спадщину того часу, а "Поза межами болю" отримала високу оцінку серед критиків.
Після розпаду Австро-Угорської імперії, Осип Турянський повернувся на рідну землю, де продовжив свою творчість та педагогічну діяльність. Письменник працював викладачем в українських та польських навчальних закладах. Однак, переживаючи біль і сум з приводу того, як складалося життя на батьківщині, він створював твори, які розкривали соціальні негаразди, конфлікти, політичні питання, що хвилювали його, і боротьбу за гідність українського народу.
Завершення його творчої кар'єри мало бути визнано значним культурним досягненням, проте його твори не одразу були оцінені належно. Попри важкі життєві умови та здоров'я, письменник продовжував працювати до кінця свого життя. Турянський залишив по собі не лише літературну спадщину, а й глибокий слід у серцях тих, хто читав його твори.