Софія Віталіївна Тобілевич, одна з видатних постатей української культури, народилася 12 жовтня 1860 року в селі на Вінниччині в родині шляхтичів, які зазнали бідності. Її родина мала багаті культурні та історичні традиції. Дядьком Софії по матері був Зиґмунт Сераковський, один з лідерів польського повстання 1863 року, який був знайомий з Тарасом Шевченком, що вже саме по собі свідчить про глибоке коріння її родини в історії і культурі.
У 1883 році Софія розпочала свою сценічну кар'єру, а також вийшла заміж за Івана Тобілевича, майбутнього великого українського драматурга. У цей час вона активно виступала в театральних трупах, серед яких були трупи Садовського та Саксаганського, а також працювала в Театрі ім. Т. Шевченка в Києві та Новому драматичному театрі ім. І. Франка, що в Черкасах. Її сценічна діяльність тривала до 1935 року, а відхід від театру був обумовлений її віком і необхідністю більше зосередитися на іншій творчій діяльності. Софія померла в 1952 році на 92-му році життя, залишивши по собі важливу культурну спадщину.
Софія Тобілевич була не лише талановитою акторкою, але й видатною фольклористкою, яка все своє життя присвятила збору народних пісень. У 1982 році була опублікована її збірка "Українські народні пісні в записах Софії Тобілевич", яка є важливим джерелом для дослідників українського фольклору. Крім того, вона займалася перекладом творів польських письменників, серед яких були драми Горчинського, Я. Галасевича та Л. Риделя. Її переклади не тільки зберегли важливі культурні зв'язки між українським та польським народами, але й стали важливим вкладом у розвиток української літератури.
Але найбільший внесок Софії Тобілевич у українську культуру — це популяризація творчості її чоловіка, великого драматурга Івана Карпенка-Карого. Завдяки її публікаціям та статтям, таким як "Корифеї українського театру. Портрети. Спогади" (1947) та "Мої стежки і зустрічі" (1957), ми маємо змогу дізнатися більше не тільки про самого Карпенка-Карого, а й про стан українського театру того часу.
Книга "Мої стежки і зустрічі" стала важливим джерелом для тих, хто цікавиться творчістю Карпенка-Карого, адже Софія Тобілевич описує життєвий шлях драматурга, розкриває його творчі переживання та процеси створення його драм. Вона чудово передала атмосферу часу, розповідаючи про труднощі, з якими зіткнувся її чоловік на шляху до визнання, а також про труднощі театрального репертуару, що часто піддавався цензурі.
Мемуаристичний стиль Софії Тобілевич відрізняється ясністю і поетичністю. Це робить її не лише важливою постаттю в українському театральному світі, а й самобутньою письменницею та актрисою, чия творчість не обмежувалася лише ролями на сцені. Вона залишила після себе багатий спадок як майстерно зіграними ролями, так і чудовими літературними творами, що висвітлюють історію українського театру, культури та сімейного життя однієї з найвизначніших родин в українській культурі.