Олександр Олександрович Сизоненко — відомий український письменник, автор численних романів, оповідань та повістей, чиї твори стали значущою частиною української літератури. Народився він 20 вересня 1923 року в селі Новоолександрівка Баштанського району Миколаївської області в селянській родині. Його життєвий шлях пройшов через важкі роки Другої світової війни, де він був учасником бойових дій, а після перемоги над нацизмом розпочав свою трудову діяльність на Чорноморському суднобудівному заводі в Миколаєві.
Вже після війни Олександр Олександрович, не відриваючись від роботи, здобув вищу освіту. У 1955 році він закінчив літературний факультет Миколаївського педагогічного інституту, що відкрило йому двері у світ літератури. Паралельно з роботою на заводі Сизоненко активно займався написанням, публікуючи свої перші твори в 1949 році. Його оповідання, які почав публікувати журнал "Вітчизна", привернули увагу читачів, а перша збірка оповідань "Рідні вогні" вийшла в 1951 році, заклавши основу його літературної кар'єри.
У 1962 році Олександр Сизоненко переїхав до Києва, де почав працювати у сценарному відділі Київської кіностудії імені О.Довженка. У цей період він вже був визнаним автором, чия творчість набирала популярності. Сизоненко написав кілька важливих книг, серед яких "Рідні краї" (1955), "Далекі гудки" (1957), "В батьківському краю" (1959), а також романи, що відображали величезні соціальні та культурні трансформації, як-от "Корабели" (1960), "Білі хмари" (1965), "Хто твій друг" (1972).
Найбільше значення для його творчості мав роман "Корабели", в якому письменник розповів про життя великого суднобудівного заводу, показавши героїзм і важку працю робітників. Цей твір приніс йому широке визнання серед читачів і літературних критиків. Павло Загребельний, один з найбільших українських літературних критиків того часу, описав творчість Сизоненка як таку, що "зливається з дійсністю", підкреслюючи велику увагу автора до правдивих образів людей, їхнього внутрішнього світу і соціального контексту.
Письменник також був автором епічної трилогії "Степ", "Була осінь", "Мета", за яку у 1984 році він був удостоєний Державної премії Української РСР імені Т. Шевченка. Його цикл новел "А земля перебува вовіки…" приніс йому премію імені Ю.І. Яновського. Олександр Сизоненко був членом Національної спілки письменників України з 1952 року, що стало визнанням його важливого внеску в розвиток української літератури.
У своїх творах він завжди повертався до теми рідної землі, її людей та праці. Про нього справедливо говорять, що його творчість є відображенням його самого, адже кожен його персонаж — це втілення не вигаданого героя, а живої людини з реального життя. Літературний стиль Сизоненка глибокий і сповнений емоцій, він часто змушував читачів задуматися над питаннями моральності, патріотизму, соціальної відповідальності.
Олександр Сизоненко залишив величезну спадщину, що продовжує надихати нові покоління читачів. Він помер 13 вересня 2018 року. Похований на Байковому кладовищі в Києві, залишивши по собі не лише книги, але й спогади про велику людину, яка віддала своє життя для служіння культурі і літературі України.