Іван Григорович Сокульський народився 13 липня 1940 року на хуторі Червоний Яр, що на Дніпропетровщині. Його батько, Григорій Сокульський, пішов добровольцем на фронт у 1941 році і зник безвісти, коли Іван був ще маленьким. Мати Івана була сільською жінкою, яка все своє життя віддала праці в колгоспі.
Іван закінчив десятирічку в Синельниковому, потім намагався вступити до Дніпропетровського університету, але після невдачі на навчаннях почав працювати на підприємствах. Проте його серце прагнуло більшого, і незабаром він вирушив на шахту в Червоноград, де працював два роки, перш ніж повернутися до університету. У 1962 році Іван став студентом філологічного факультету Львівського університету, де активно познайомився з поезією шістдесятників. Він тісно співпрацював з такими постатями, як Василь Симоненко, Іван Драч, Микола Вінграновський, Ліна Костенко та багатьма іншими.
Після двох років навчання в Львові, Сокульський повернувся до Дніпропетровська, де продовжував навчання, однак його кар’єра студента була недовгою — через націоналізм, що виражався в його віршах, його виключили з університету та комсомолу. Після цього він почав активну правозахисну діяльність, підписавши в 1968 році "Лист творчої молоді м. Дніпропетровська", що став протестом проти гонінь на Олеся Гончара через роман "Собор". Це призвело до арешту Івана Сокульського в червні 1969 року, коли він був засуджений до 4,5 років таборів суворого режиму за звинуваченням у антирадянській діяльності. У в’язниці він спілкувався з іншими дисидентами та боровся за права української нації.
У 1980 році його знову заарештували за правозахисну діяльність і самвидав. Його вирок збільшили до десяти років ув’язнення і п’яти років заслання. Через п'ять років, у 1985 році, Сокульського утретє арештували за фальшивими звинуваченнями у "хуліганстві" та відправили до одиночної камери.
Він зміг передати на волю інформацію про порушення прав людини, і його свідчення досягли Західної Європи, де цей факт став великим скандалом, особливо після того, як Михайло Горбачов заявив, що в СРСР не існує політичних в’язнів. У 1988 році, завдяки міжнародному тиску, Сокульського звільнили.
Після звільнення Іван Сокульський став важливою фігурою в національному відродженні України на Дніпропетровщині, активно працюючи в "Просвіті", "Народному русі України" та "Меморіалі". У 1990 році він виступав на підтримку незалежності України, і під час пікетування був жорстоко побитий співробітниками КДБ.
На жаль, тяжка праця та довгі роки ув'язнення підірвали здоров'я Сокульського. 22 червня 1992 року він помер від хронічних хвороб, що загострилися після його перебування в таборах. Лише через 40 днів після його смерті, його родина отримала довідку про повну реабілітацію.
Іван Сокульський залишив важливу спадщину в українській культурі, він був відомим не лише як дисидент і політичний в'язень, але й як патріот, який віддав своє життя за свободу України.