Анатолій Іванович Шиян народився 5 квітня 1906 року в українській слободі Борисівці, що на Білгородщині, у родині селянина-маляра. Його рідне селище стало основою для багатьох подій, що розгорталися в його творах — від перших оповідань до великих романів. Так, його перша повість "Баланда" (1930) розгортається у великому селищі Слобода, яке за своїм духом нагадує Борисівку, а пізніший роман "Гроза" (1936) також відображає образ рідної слободи.
Ще змалечку Анатолій був оточений атмосферою творчості. Як згадує сам письменник, малярство було сімейною традицією, яка передавалася з покоління в покоління. Його батько та дядьки працювали малярами, і саме це сприяло формуванню у нього шанобливого ставлення до краси навколишнього світу. Вражаючі пейзажі Борисівки та степів навколо, а також лісові масиви стали для юного Анатолія справжнім джерелом натхнення. Не випадково в 1925 році він вступив до Київського лісотехнічного інституту.
Однак, хоча Шиян спершу планував зробити кар'єру в лісництві, його серце вже належало літературі. Навчання в інституті, який він успішно закінчив у 1929 році, стало першим кроком до великої літературної дороги. Він вступив до київської групи "Молодняк", де активно підтримував ідеї молодняківців у творчих дискусіях. Під час навчання він почав писати, і вже в 1928 році його перше оповідання "Лісокради" було опубліковане в журналі "Молодий більшовик".
З того часу Шиян став дедалі помітнішим на літературному обрії. В 1930—1932 роках з'явилося шість оригінальних збірок його оповідань і нарисів. Одним з важливих ранніх творів є "Імандра" (1930), що показує розвиток його письменницького стилю. Перша повість "Баланда" (1930) стала значним кроком на шляху до літературного визнання, а в 1957 році вона була перевидана в значно доопрацьованій редакції.
В подальшому Шиян продовжував розвивати свої творчі пошуки. У романі "Магістраль" (1934) він звернувся до нової для себе теми — виробничої діяльності. Тема, хоча й була не такою популярною в літературі того часу, знайшла своє місце в його творчості. Роман "Гроза" (1936), який став його знаковим твором, був виданий більше двадцяти разів, і письменник кілька разів переписував його текст, вдосконалюючи та уточнюючи деталі.
З часом Шиян звернувся до драматургії. Його ранні п'єси "Дружба" та "Коні" (1933) не здобули великого успіху, однак пізніше, в 50-60-х роках, він став відомий завдяки історичним драмам, таким як "Де тирса шуміла" (1961), де розповідається про боротьбу козаків під проводом Івана Сірка. Найбільш значимими стали його п'єси-казки для дітей, такі як "Івасик-Телесик", "Котигорошко", "Іван-мужицький син", "Летючий корабель", що здобули широку популярність.
Під час Другої світової війни Шиян працював у фронтовій пресі. Спочатку він був військовим кореспондентом газети "Советская Армия", а з липня 1941 року перейшов до новоствореної фронтової газети "За Радянську Україну", що була під керівництвом М. Бажана. З 1943 року Шиян працював у партизанських загонах, висвітлюючи боротьбу на звільнених територіях. Його статті, публіцистика та оповідання знаходили відгук у серцях людей, а його книжки "Розплата" (1941), "Не здаюсь!" та "Землею рідною" (1942) стали значними літературними подіями.
Ці фронтові роки сильно вплинули на подальшу творчість письменника. Пережите на війні та в партизанських загонах стало основою для його найбільшого роману "Хуртовина" (1979—1980), що був удостоєний літературної премії імені Андрія Головка.
Анатолій Шиян залишив значний слід в українській літературі. Його понад двадцять оригінальних книжок, серед яких оповідання, повісті, нариси та драматичні твори, зробили його одним з яскравих представників української літератури XX століття. Найбільш виразно його таланти проявилися у романах "Гроза" та "Хуртовина", які стали кульмінацією його творчої кар'єри.