Гео Данилович Шкурупій народився 20 квітня 1903 року в місті Бендери (тепер на території Молдови). Своє дитинство він провів на Поділлі, в родині, де батько був залізничним машиністом, а мати — вчителькою. Шкурупій здобував освіту в різних навчальних закладах, закінчивши Другу Київську класичну гімназію в 1920 році. Після цього вступив до медичного факультету Київського університету, але навчався там лише рік. Потім він провів два місяці в Інституті зовнішніх зносин, а також працював на залізниці та в кінофабриці, де був редактором і сценаристом, співпрацюючи з редакцією газети "Більшовик".
Дебют Шкурупія як письменника відбувся у 1920 році, коли він опублікував прозовий твір "Ми" в літературно-мистецькому альманасі "Гроно". Він захоплювався авангардним мистецтвом і активно підтримував футуризм, виступаючи з теоретичними статтями і беручи участь у літературних дискусіях. Перша збірка поезій Шкурупія "Психотези. Вітрина третя" (1922) і "Барабан. Вітрина друга" (1923) написана в футуристичному стилі і відображала революційні настрої того часу. Згодом, у 1924 році, Шкурупій відмовився від футуризму і почав виступати за об'єднання зі "Гартом", підтримавши групи М. Ялового та О. Слісаренка, які вийшли з угруповання М. Семенка.
У 1925 році вийшла його збірка "Жарини слів", що показала перехід Шкурупія від футуризму до неоромантизму, поєднавши лірику, сарказм і трагічні мотиви. Того ж року він випустив свою першу книгу оповідань "Переможець дракона", яка була оцінена Олександром Білецьким як цікавий літературний феномен, хоча й була надто літературною. Пізніше були опубліковані інші збірки оповідань, серед яких "Пригоди машиніста Хорна" (1925), "Монгольські оповідання" (1930). Крім того, Шкурупій видав кілька поетичних збірок: "Море" (1927), "Для друзів-поетів — сучасників вічності" (1929), а також поему "Зима 1930 року" (1934) та романи "Двері в день" (1929), "Жанна-Батальйонерка" (1930) і "Міс Андрієна" (1934).
Однак, незважаючи на розрив з футуризмом, у 1927 році Шкурупій повернувся до авангардного мистецтва і став ще більш запеклим футуристом, ніж раніше. Відтоді він очолив київську філію "Нової Генерації" і став редактором її друкованого органу "Авангарду-альманаху пролетарських митців Н.Г.". На сторінках цього журналу були опубліковані твори Олександра Довженка, Олександра Влизька, а також вірші багатьох українських митців.
Шкурупій, як письменник і патріот України, завжди намагався знайти правильне місце для української літератури в світовому контексті, мріючи про розвиток української культури на рівні західноєвропейських і американських стандартів. Проте його прагнення до модернізації літератури та суспільства не було прийняте радянським режимом. 3 грудня 1934 року його було заарештовано за звинуваченням у приналежності до "київської терористичної організації ОУН". Шкурупій заперечував ці звинувачення, вимагаючи виправлення неправильно зафіксованих свідчень.
Після двох судових засідань, під час яких він відстоював свою невинність, суд радянського режиму виніс йому вирок: 10 років ув’язнення в таборах, а також трирічне обмеження в політичних правах і конфіскацію майна. Всі члени його родини, включаючи дружину Варвару Базлс і сина Георгія, були виселені з Києва. Під час відбування покарання в Соловецькій тюрмі Гео Шкурупій 25 листопада 1937 року був розстріляний за рішенням "особливої трійки". Вирок був виконаний 8 грудня 1937 року, що підтверджено відповідним актом.
Важливі твори Шкурупія продовжують жити в українській літературній спадщині. Одним з останніх великих досягнень письменника стала публікація його роману "Двері в день" у 1968 році, що стало значущою подією для української культури.