Микола Щербак (Мишалов Микола Іванович) — український поет, літературознавець, журналіст, людина складної долі й глибокого внутрішнього світу, яка не втратила любові до слова, попри найгостріші історичні потрясіння XX століття. Його життєвий і творчий шлях — це історія нескореності, пошуку й збереження української ідентичності далеко від рідної землі.
Народився він 26 листопада 1916 року (в окремих джерелах — 1914) у селі Топильна на Шполянщині, у родині хліборобів. З дитинства Микола вбирав у себе духовне багатство рідного краю — живу природу, народні пісні, батьківську і материнську мудрість, а головне — слово, яке лунало в родині з пошаною й глибоким змістом. У спогадах поет із ніжністю писав про свою малу батьківщину: “Рідна Шевченкова земля… Мамина пісня і казка… Кобзар — як Євангеліє на столі”. Саме з цієї землі, просякнутої духом Тараса Шевченка, почався його поетичний шлях.
Однак юність поета випала на тридцяті роки — похмуру добу репресій і заборон, коли будь-яке вільне слово могло коштувати свободи, а то й життя. А вже з початком Другої світової війни Микола Щербак опинився на фронті. Згодом — полон і жахи німецьких концентраційних таборів. Але навіть у таких нелюдських умовах він не зрадив себе, зберігши гідність і творчий дух.
Після війни він не повернувся в СРСР, а залишився на Заході. У Баварії, в одному з таборів для переміщених осіб, Щербак почав викладати українську мову й літературу в гімназії. У 1947 році в Мюнхені вийшла його перша поетична збірка «Вітри над Україною», у якій звучить туга за втраченим домом, біль за рідним краєм і надія на відродження України.
У 1950 році Микола емігрував до США й оселився у Флориді. Спершу працював на фабриці, потім — у школах українознавства, паралельно займаючись журналістикою. Але поезія завжди залишалась центром його життя. У 1953 році виходить друга збірка «П’янкий чебрець», де знову оживає образ України — не як географічного простору, а як стану душі. У 1959 році — збірка «Багаття», у 1982 — «Пахощі суцвіття». У 1991-му вийшла книга вибраного — «Чебрець», що підсумувала багаторічну поетичну працю.
Окремою сторінкою його творчості є поезія для дітей. Микола Щербак активно співпрацював із популярним дитячим журналом «Веселка» в США, де публікував вірші, оповідання, віршовані абетки. У 1960 році вийшла «Віршована абетка» з ілюстраціями Едварда Козака — книжка, що стала для багатьох українських дітей за океаном справжнім духовним букварем. У 1969-му вийшла ще одна збірка для дітей — «Волошки», художником якої був Богдан Певний. І хоч ці книги здаються простими й лагідними, у них звучить той самий голос — голос пам’яті, любові й українського кореня.
Поетична манера Миколи Щербака вирізняється ніжністю, інтимністю, щирістю. У його рядках — тиша над українськими полями, запах свіжого хліба, журба вигнанця, але й надія, що слово поверне усе втрачене. Його поема «Шлях у вічність» (1954) стала філософським осмисленням долі митця в умовах вигнання та самотності.
Він прожив довге життя — помер 7 червня 2010 року, залишивши по собі щиру, чесну, живу поезію, яку відчуваєш серцем. Микола Щербак належить до того покоління, яке втратило свою країну, але зуміло зберегти її в слові. Його творчість — це духовна карта української еміграції, в якій поет відстоював право бути собою, говорити українською і любити безумовно.
Основні збірки поезій:
«Вітри над Україною» (1947)
«П’янкий чебрець» (1953)
«Багаття» (1959)
«Пахощі суцвіття» (1982)
«Чебрець. Вибрані поезії» (1991)
Твори для дітей:
«Абетка» (1960)
«Волошки» (1969)
Поема:
«Шлях у вічність» (1954)
Його ім’я, хоч і маловідоме в широких колах, заслуговує бути серед тих, хто залишив по собі тиху, але глибоку слідину українського духу на чужині.