Михайль Васильович Семенко (1892–1937) — одна з найяскравіших і водночас трагічних постатей української літератури початку XX століття, представник авангардного мистецтва і лідер українського футуризму. Його творчий шлях та громадська діяльність були невід'ємно пов'язані з бурхливими змінами в українському культурному середовищі, які почалися після Першої світової війни, а пізніше — під час революційних подій 1917 року. Семенко був не тільки поетом, а й теоретиком цього нового мистецького напрямку, завдяки якому він залишив глибокий слід в історії української літератури.
Народився Михайль Семенко 31 грудня 1892 року (за старим стилем — 27 грудня) в селі Кобинці Миргородського району на Полтавщині в родині заможного селянина. Його мати, Марія Проскурівна, була письменницею, яка прищепила синові любов до літератури з самого дитинства. Згодом Михайло отримав освіту в Хорольській гімназії, а після її закінчення продовжив навчання в Курському реальному училищі.
У 1911 році він вступив до Петербурзького психоневрологічного інституту, де протягом двох років здобував загальноосвітні знання. Саме тоді почалася його творча діяльність, і вже в 1913 році Семенко видав свою першу збірку поезій під назвою "Prelude", в якій були вірші в стилі елегійного романтизму, характерні для молодих поетів-початківців. Водночас, Семенко активно цікавився новими літературними течіями, зокрема модернізмом і символізмом, а пізніше остаточно схилявся до футуризму, відкидаючи традиційні форми.
1914 року Михайло переїхав до Києва, де, на жаль, почався його період участі в революційних подіях та війнах. З початком Першої світової війни його мобілізували до царської армії, а в 1916–1917 роках він служив телеграфістом у Владивостоці. Паралельно з цим він вступив до підпільної групи РСДРП(б), що свідчить про його активну політичну позицію. Після повернення до Києва в кінці 1917 року, він активно долучився до відродження української літератури, ставши одним з лідерів нової культурної хвилі, яка сприяла розвитку національної ідентичності.
На початку своєї літературної кар'єри Семенко працював у жанрі модернізму, однак зрештою пішов шляхом авангарду. Саме в цьому напрямку були написані його маніфести та передмови до збірок, таких як "Дерзання" та "Кверо-футуризм". Він виступав за повне оновлення української літератури, відкидаючи її традиційні канони та естетичні норми, що стали на заваді розвитку творчості. Саме Семенко став одним із перших, хто відкрито виступив проти культу Тараса Шевченка, за що отримав критику з боку консервативних кіл. Його футуристична поезія вимагала від читачів нового світосприйняття, розширюючи межі літературних форм.
Протягом своєї творчої діяльності Михайль Семенко активно працював і в організаційній сфері, ставши одним із засновників футуристичного руху в українському мистецтві. Він організовував літературні журнали і альманахи, такі як "Універсальний журнал", "Фламінго" і "Альманах трьох", що стали важливими майданчиками для молодих українських письменників. Він сприяв виходу нових ідей, а також запрошував до участі талановитих митців, таких як Микола Бажан, Юрій Яновський та Роман Лісовський.
Однак, попри свій величезний внесок у розвиток української літератури, Семенко не уникнув переслідувань радянської влади. У 1937 році, після серії важких політичних репресій, він був заарештований за "активну контрреволюційну діяльність" і звинувачений у співпраці з німецькими фашистами. Незважаючи на численні запити про його невинність, поет був засуджений до розстрілу, і 23 жовтня 1937 року цей вирок був виконаний.
Михайль Семенко став жертвою сталінських репресій, і його творчість, попри величезний внесок у розвиток української поезії, була забута в радянські часи. Лише багато років потому, в незалежній Україні, його творчість і роль у розвитку українського футуризму стали предметом нових досліджень і визнання.
Семенкові твори, особливо його футуристична поезія, залишаються важливою частиною української літературної спадщини, а його внесок у розвиток нових літературних напрямків залишається незаперечним.