Марія Аркадіївна Пригара
Марія Пригара — одна з найяскравіших постатей української дитячої літератури XX століття, чиї вірші, казки й повісті стали невіддільною частиною дитинства кількох поколінь.
Народилася 20 лютого 1908 року в Москві в родині службовця. Дитячі роки Марії минули в Криворіжжі, де вона вперше відчула глибоку поетичність української природи та пісні, полюбила народну творчість і національну культуру — завдяки батькові, який з дитинства прищеплював їй любов до українського слова. Родина не раз змінювала місце проживання — згодом Пригари жили в Києві, а потім у Білій Церкві. Життя було непростим: змалку дівчинка мусила допомагати по господарству, брати на себе дорослі обов’язки, що загартувало її характер.
У шістнадцятирічному віці Марія переїхала до Одеси, і саме тут література увійшла в її життя на повну силу. Спочатку вона розглядала медицину як можливу професію — слідом за матір’ю, але перемогла любов до слова. Вона вступила до Одеського інституту народної освіти. Вже восени 1924 року у місцевій газеті з’явився її перший вірш — «Повстанець», що стало символічним початком літературного шляху.
Пригара працювала в редакціях газет — зокрема, у «Пролетарській правді», а також у різних видавництвах. У роки Другої світової війни вона була задіяна у роботі радіостанції імені Т. Шевченка в Саратові, підтримуючи дух українців на окупованих землях. З 1945 по 1950 рік обіймала посаду заступниці редактора популярного дитячого журналу «Барвінок», долучившись до формування дитячої літературної сцени повоєнної доби.
Її перші дитячі книжки — «Весна на селі» та «Дитячий садок» — побачили світ ще у 1929 році. Відтоді з-під її пера вийшло безліч творів, які вчили маленьких українців любити свою землю, природу, мову та історію. Особливо вартими уваги є історичні оповіді й казки: «Козак Голота», «Михайлик — джура козацький», «Маруся Богуславка», «Тече Дніпро в синє море». Її творчість поєднувала живу мову, яскраві образи й щиру любов до рідного краю.
За двотомник «Вибрані твори» (1978) письменниця була відзначена премією імені Лесі Українки у 1979 році — однією з найпрестижніших відзнак у сфері дитячої літератури.
Не менш глибокою є її «доросла» лірика. У збірках «Дорогою війни» (1944), «Напередодні» (1947), «Сестри» (1948), «Надвечір’я» (1977) поетеса показала себе як майстриня психологічної інтонації, сповненої тонких емоцій і драматизму часу.
Окрема сторінка в біографії Марії Пригари — художній переклад. Вона досконало володіла польською мовою й переклала українською низку важливих творів польської й російської літератури. Зокрема, саме їй завдячуємо появою українських перекладів «Фараона» Б. Пруста, поеми Некрасова «Кому на Русі жити добре?», романів Ванди Василевської, творів В. Реймонта, Елізи Ожешко, Єжи Путрамен.
Марія Аркадіївна Пригара відійшла у вічність 8 вересня 1983 року. Її життя, сповнене творчості, любові до рідного слова й дітей, залишило глибокий слід у серцях читачів. У пам’ять про письменницю на будинку в Києві по вулиці Михайла Коцюбинського, де вона жила, встановлено меморіальну дошку — як знак пошани до її безцінного внеску в українську культуру.