Лесь Подерв’янський — це не лише культовий український драматург і художник, а й унікальне культурне явище, яке втілює у своїй творчості сатиру, філософію та глибоку іронію над радянським і пострадянським суспільством. Народився він 3 листопада 1952 року в Києві, в родині, де мистецтво було не просто професією, а способом життя. Його мати, Людмила Міляєва, знана мистецтвознавиця, займалася збереженням культурної спадщини, а батько, Сергій Подерв’янський — відомий художник і викладач Київського художнього інституту. Художником був і дідусь по матері, Семен Міляєв. Це середовище сформувало глибокий естетичний світогляд майбутнього митця.
Після завершення Республіканської художньої школи в 1968 році, Лесь Подерв’янський вступив до Київського художнього інституту, який закінчив у 1976 році за спеціальністю «станковий та монументальний живопис», також опанувавши графіку та театральне мистецтво. Його художня підготовка була ґрунтовною і багатовекторною, що в майбутньому відбилося на сценічній образності його драм.
Служба в армії 1977 року стала певним поштовхом до письменницької творчості. Під час служби він почав писати кумедні й гротескні історії в листах до друзів. Ці листи швидко розійшлися у середовищі товаришів, а згодом навіть дійшли до працівників КДБ, які, за словами самого Подерв’янського, вважали їх доволі дотепними. У той же час він захоплювався карате, яке опановував у приватному порядку.
З 1980 року Подерв’янський є членом Спілки художників України. Його живопис експонувався не лише в Україні, а й за її межами: в Росії, Узбекистані, Канаді та США. Як художник, він продовжує активно творити, зберігаючи неповторний стиль, що поєднує класичні техніки й експресивну сучасність.
Та справжню славу йому принесла літературна діяльність. Починаючи з кінця 1980-х років, його твори поширювалися переважно в самвидаві, магнітоальбомами та в усних переказах. Справжній літературний прорив стався у 2006 році, коли його п’єси були вперше офіційно видані в чотиритомному зібранні.
Подерв’янський створює свій художній світ за допомогою суржику, насиченого грубою, але художньо виправданою лайливою лексикою. Така мова не є самоціллю, а способом оголити суть радянської абсурдності, викривити штучні кліше й показати людину, втиснуту в систему. У його п’єсах присутня глибока критика колективізованого мислення, захоплення штучними авторитетами, готовність поступитися власною гідністю заради «керівника», що «все вирішить».
Серед героїв Подерв’янського часто з’являються персонажі, які спотворюють класичну літературу, перекручують цитати з радянських гасел, намагаються осмислити світ через мову, яка сама втратила сенс. Таке театральне мовлення — це не просто фарс, а спосіб осмислення історичних і культурних травм.
Попри контроверсійність, творчість Леся Подерв’янського стала знаковим явищем для кількох поколінь українців. Його тексти читають і слухають як частину народної філософії перехідної доби. Він не моралізує, але влучно й безжально висміює лицемірство, страх перед свободою, шаблонне мислення. Його п’єси — це не лише постмодерні жарти, а ще й дзеркало, в якому суспільство бачить себе без прикрас.
Лесь Подерв’янський і далі залишається актуальним і провокативним. Його ім’я давно вже вийшло за межі театру й літератури, перетворившись на символ неформатного мислення й художньої сміливості.