Євген Павлович Плужник народився 26 грудня 1898 року у слободі Кантемирівка Богучарського повіту Воронізької губернії. Його дитинство минуло у родині дрібного торговця. З ранніх літ він захоплювався читанням і самостійно розвивав свої знання. Навчався спершу в сільській школі, згодом у кількох гімназіях — у Богучарі, Ростові, Боброві.
1918 року разом із родиною перебрався на Полтавщину. У часи громадянської війни працював сільським учителем у селі Багачка Миргородського повіту. Водночас займався самоосвітою, прагнучи більшого. Згодом вступив до Ветеринарно-зоотехнічного інституту в Києві, а потім — до Київського музично-драматичного інституту імені Лисенка. Його сценічні здібності, тонке почуття гумору й акторський хист відзначали викладачі, передбачаючи йому майбутнє на театральній сцені.
1923 року Плужника запросив до Асоціації письменників АСПИС Микола Зеров. Там гуртувалися представники "непролетарської" літератури Києва. Через рік Євген приєднався до літературної групи "Ланка", яка в 1926-му перетворилася на об'єднання "МАРС" — Майстерня революційного слова. Її очолювали відомі митці: Антоненко-Давидович, Підмогильний, Косинка. Обидві організації, як і харківська ВАПЛІТЕ, були згодом знищені радянською владою.
Перші вірші українською мовою він надрукував у журналі "Глобус" у 1923 році під псевдонімом Кантемирянин. У 1926 році за ініціативою його дружини Галини Коваленко вийшла перша поетична збірка "Дні". Галина потай принесла рукописи Юрієві Меженку, і той, вражений талантом Плужника, заявив: "Ви принесли вірші такого поета, якого ми в житті будемо довго чекати".
У 1927 році вийшла друга і остання прижиттєва збірка "Рання осінь", яку прихильно сприйняв Меженко, але інші критики були менш поблажливими. Підготовлена Плужником збірка "Рівновага" так і не побачила світ — поета було заарештовано разом із багатьма представниками української інтелігенції. Ці вірші увійшли до посмертної збірки "Вибрані поезії" 1966 року.
Його поезія пронизана гуманістичним звучанням. У ній він протиставляє класовій жорстокості й братовбивству ідею цінності людського життя, чесності, гідності. Він виступає як поет-філософ, занурений у роздуми про сенс існування та трагізм людської долі.
Після масових арештів у 1934 році Плужник опинився серед тих, кого звинуватили у змові проти радянської влади. Постанову про його арешт підписали ще до офіційного обшуку. Його звинуватили у належності до контрреволюційної організації, у зв'язках із націоналістичними письменниками, у знанні про підготовку терактів. Вирок — розстріл — було винесено у березні 1935 року, проте згодом його замінили на десять років заслання.
Тяжко хворий на легені, поет не мав шансів вижити на Півночі. І все ж, дізнавшись про зміну вироку, він зрадів. У листі до дружини він писав, що відчуває величезну радість, і вірить у прекрасне майбутнє.
Плужник не зміг поїхати в арештантському вагоні з іншими — його стан був критичним. До Соловецьких таборів його доставили окремо. Там він перебував у тюремній лікарні, іноді писав листи. Востаннє — 26 січня 1936 року, уже диктуючи через слабкість. У кінці листа додав: "Присягаюся тобі, я все одно виживу!". За тиждень, 2 лютого, Євгена Плужника не стало.
У 1956 році його було повністю реабілітовано. Відтоді його ім'я повертається до української культури як символ духовної мужності, внутрішньої гідності й поетичної чистоти.