Олександр Миколайович Підсуха
Народився 16 жовтня 1918 року в селі Ніжиловичі на Київщині, у родині сільського коваля, Олександр Підсуха з дитинства був оточений простим, але глибоко народним світом. Закінчивши семирічну школу в сусідньому селі, юнак зробив перші кроки до вищої освіти: вступив на робітфак Київського лінгвістичного інституту, де вивчав мови й літературу. Через два роки продовжив навчання в Харківському педагогічному інституті іноземних мов, де здобув філологічну підготовку.
Уже на зорі своєї кар’єри Підсуха проявив себе як освітянин — викладав у Донецькому індустріальному інституті з 1939 по 1941 рік. З початком Другої світової війни його життя кардинально змінюється: він іде на фронт і як поет-воїн проходить усі випробування війни. Саме в окопах визрівають образи майбутніх віршів — глибокі, проникливі, чесні. Його творчість, як і долі багатьох письменників-фронтовиків — Олеся Гончара, Григорія Тютюнника, Платона Воронька — народилася з болю та надії.
Після війни Олександр Підсуха повертається до викладацької праці — читає курси англійської мови в Київському педагогічному інституті імені М. Горького. Водночас активно включається в літературний процес: із 1953 по 1958 рік очолює літературний журнал «Дніпро», згодом стає завідувачем редакції серії «Романи й повісті» у тому ж видавництві. Його вплив на літературне середовище того часу був значним, адже саме завдяки таким редакторам на світ з’являлися нові імена та друкувалися твори, що формували українську культуру.
З 1973 по 1979 роки Підсуха обіймав посаду голови Товариства культурних зв'язків з українцями за кордоном. У цій ролі він зумів налагодити численні зв’язки з українською діаспорою, розширити горизонти культурного обміну, а також розповідати світові про літературні здобутки рідного краю.
Поетичну діяльність Підсуха розпочав ще у студентські роки, але перша збірка — «Солдати миру» — побачила світ лише в 1948 році. Вона стала художнім відображенням його воєнного досвіду та глибокої віри в мирне майбутнє. Далі виходять збірки «Життя за нас» (1950), «Слово про наших друзів» (1951), у яких домінує ідея людської гідності, пам’яті й жертовності.
У 50–60-х роках Підсуха проявляється також як прозаїк. Його книжка «Віч-на-віч. Невигадані історії» (1962) засвідчила його увагу до деталей людської долі, щирості й психологічної тонкості. Водночас поет не залишає лірику: виходять збірки «Героїка» (1951), «Іду на клич» (1965), «Краплини» (1966), «Розповень» (1969). Та особливо помітним явищем стала «Поліська трилогія» (1962) — віршований роман, у якому автор майстерно переплів інтимне з епічним, особисте з народним.
Міжнародні подорожі дали Підсусі новий поштовх для творчості. У 1962 році, як стипендіат ЮНЕСКО, він побував у Канаді, Англії, Франції, США. Ця поїздка надихнула його на створення циклу поезій «Канадський зошит», який увійшов до збірки «Материн заповіт» (1964). Саме однойменна поема стала одним із найкращих його творів, написаних у ліро-епічному жанрі. Заснована на автобіографічному матеріалі, вона втілює не тільки особисту пам'ять про матір, але й роздуми про Україну, рід, обов’язок і любов.
Творчість Олександра Підсухи — це глибоко національна поезія, пройнята філософією серця, історичною пам’яттю й тонким ліризмом. Він умів відчувати настрій епохи, не втрачаючи при цьому особистого звучання. Його поетичне слово — чисте, співуче, правдиве — залишилося в літературі як живе нагадування про шлях людини, що пройшла крізь війну, служіння і любов до України.