Марійка Підгірянка — справжнє ім’я Марія Омелянівна Ленерт-Домбровська — залишила яскравий слід в історії української літератури як поетеса, вчителька, жінка глибокої душі та невичерпної любові до дітей. Вона народилася 29 березня 1881 року в мальовничому карпатському селі Білі Ослави, що на Івано-Франківщині, у родині лісничого. Вже змалку дівчина вбирала у себе пісенну мелодику гуцульського краю, живу барвисту мову, спостерігала красу природи й людську душу в її простих, але глибоких проявах. Усе це згодом стане невід’ємною частиною її поетичного голосу.
У 1900 році Марія закінчила учительську семінарію і почала працювати у школі. Педагогіка й література стали для неї спорідненими світами: вона навчала дітей і водночас писала для них. Цей зв’язок між поетичним словом і дитячою душею залишався в її творчості провідним протягом усього життя. Померла Марійка Підгірянка 20 травня 1963 року у Львові, де і була похована. Але її поезія й досі живе, звучить і надихає.
Друкуватися вона почала ще з 1904 року в різних періодичних виданнях, поступово вибудовуючи власну творчу дорогу. Перша поетична збірка “Відгуки душі” вийшла друком у 1908 році й засвідчила народження таланту з ніжним серцем і глибоким чуттям слова. Та найбільше Марійку Підгірянку знали і любили як поетесу, котра творила для дітей. У своїх віршах вона прагнула не просто забавляти маленьких читачів, а навчати їх любові — до рідного краю, до рідної мови, до краси світу й людських почуттів.
Її поезія часто нагадує українські народні пісні — така ж мелодійна, лірична, щира. Вірші на кшталт “Співанки”, “Вечір”, “Що роблю я, що я дію” просякнуті образами з фольклору, оспівують дитинство, материнство, домашнє тепло, водночас торкаючись глибших тем — надії на краще майбутнє, потреби добра й правди. У своїй творчості Марійка Підгірянка не уникала й більш складних сюжетів.
Окремою сторінкою її доробку стала поема “Мати-страдниця”, написана у 1919 році. Цей твір — голос болю, крик страждання тисяч західноукраїнських вигнанців, що під час Першої світової війни опинилися в австрійських таборах, де гинули від голоду й хвороб. Поема має складну композиційну побудову: вона відкривається “Вступом”, а завершується глибоким емоційним епілогом. Основу твору становлять дванадцять голосінь — пісенних розповідей матері, яка втратила все, крім голосу. Вона оплакує не лише своїх дітей, а й увесь народ, розірваний війною й поневоленням.
Творчість Марійки Підгірянки — це не просто дитяча поезія чи лірика з карпатським колоритом. Це глибоко національна, емоційно багата література, яка формує моральні орієнтири, звертається до серця й розуму читача, не залежно від його віку. Її слово ніжне, але міцне — як корінь у ґрунті рідної землі. І саме в цьому — її сила та її спадщина.