Панько Педа (Пантелеймон Михайлович Педа)
Пантелеймон Михайлович Педа, відомий у літературному світі як Панько Педа, народився 23 грудня 1907 року в селі Жванець на Поділлі. Його раннє дитинство було затьмарене нестабільністю та переселеннями: невдовзі після народження родина змушена була переїхати до Тростянця, згодом — до Старої Осоти на Чигиринщині, а пізніше — до Сокольчого на Київщині. Сімейне життя було непростим. Батько повернувся з фронту лише у 1927 році, і до того часу хлопець фактично зростав у дитячому будинку, змалку наймитував, рано відчувши, що таке самотність і боротьба за виживання.
Попри всі труднощі, Педу вдалося здобути освіту. У 1932 році він закінчив філологічний факультет Одеського інституту народної освіти. Його професійна діяльність пов’язана з викладанням української мови та літератури: спершу в загальноосвітній школі, згодом — в Одеському сільськогосподарському інституті. Також він обіймав посаду завідувача літературної частини в Одеському оперному театрі, що свідчить про його глибоку залученість до культурного життя.
Перший свій вірш молодий поет надрукував у 1923 році в журналі «Червоні квіти». Його поезія, сповнена метафор, символів, емоційної наснаги, вирізнялася тонкою лірикою й глибокими алегоріями. Проте саме поетичне слово згодом стало йому вироком.
17 грудня 1937 року Панька Педу було заарештовано органами НКВС. Офіційне обвинувачення звучало абсурдно, але трагічно типово для тієї доби: «син куркуля, приховував своє соціальне походження, у творах проводив націоналістичну лінію, агітував за відокремлення України від СРСР, орієнтуючи культуру на Західну Україну». Звинуваченням слугувала і його приналежність до церковного хору в дитинстві, і участь у літературному процесі.
Під тиском слідчих Педа підписав так зване «щиросердечне зізнання», де визнавав себе націоналістом, "зараженим петлюрівською ідеологією", і навіть нібито учасником «контрреволюційно-терористичної організації», яку, згідно з текстом, буцімто очолювала автокефальна церква. Усю цю конструкцію будували на віршах, що нібито мали приховану антирадянську суть, як-от поема «День-ніч». У поетичному образі, де ніч приходить після білого, перламутрового дня і знищує його, слідчі вгледіли метафору знищення української нації радянською владою.
23 грудня 1937 року трійка при НКВС винесла смертний вирок. Через чотири дні — 27 грудня — Панька Педу розстріляли.
За життя поета вийшла друком лише одна збірка — «Перший рейд» (1931), яка залишила по собі згадку про його голос в українській поезії. Він також займався перекладами: у 1932 році побачила світ його переклад збірки віршів єврейського поета Х. Вайнермана під назвою «До праці».
Усі інші його рукописи, за трагічною іронією, були знищені. Це зробила його дружина — оперна співачка Тетяна Соколовська, яка після загибелі поета вийшла заміж за... слідчого, що вів справу її чоловіка.
Панько Педа залишив по собі не тільки поетичний слід, а й символічний образ людини, яка жила словом, вірила в ідеали, платила за них найвищу ціну й назавжди залишилася частиною української літератури, що народжувалася в епоху великого болю.