Олена Пчілка (справжнє ім'я — Ольга Петрівна Косач; 5 (17) липня 1849, Гадяч — 4 жовтня 1930, Київ) — видатна українська письменниця, драматургиня, публіцистка, перекладачка, етнографиня, активна учасниця громадського і культурного життя, а також мати Лесі Українки та сестра знаного вченого і громадського діяча Михайла Драгоманова. Вона залишила по собі багатогранну і глибоку спадщину, що охоплює літературу, наукові дослідження, народознавство та активізм.
Народилася у старовинному полтавському містечку Гадяч у родині дрібного поміщика Петра Якимовича Драгоманова. Батьки виховували Ольгу в атмосфері шанування книжки, музики, народної пісні. Початкову освіту дівчина отримала вдома, далі навчалась у «Зразковому пансіоні шляхетних дівиць» у Києві, який завершила 1866 року.
Після заміжжя за Петром Косачем переїхала з ним на Волинь. У містечку Звягель (нині Новоград-Волинський), де служив чоловік, Олена активно займалася записом народних пісень, звичаїв, вишивок. Саме тут 25 лютого 1871 року народилася її дочка Лариса Косач, відома у світі як Леся Українка.
Письменницьку діяльність Олена Пчілка починала з перекладів поезій Пушкіна і Лермонтова. Її перша вагома праця — «Український народний орнамент» (1876) — стала визначною подією в українському мистецтвознавстві. У 1881 році вона видала збірку перекладів «Українським дітям», а власним коштом — «Співомовки» Степана Руданського (1880). Вірші й оповідання друкувалися у львівському журналі «Зоря» з 1883 року. Перша поетична збірка — «Думки-мережанки» — побачила світ у 1886 році.
Пчілка була активною учасницею жіночого руху. Разом з Наталією Кобринською 1887 року у Львові видала альманах «Перший вінок» — один з перших феміністичних видань в українській літературі.
На Волині, у Луцьку, де сім’я мешкала в 1879–1881 роках, Олена Пчілка брала участь у драматичному товаристві. Кошти від вистав скеровувала на купівлю україномовних книжок. У 1890-х роках жила в Києві, а з 1906 по 1914 рік була редакторкою журналу «Рідний край» і додатку до нього — «Молода Україна».
Її твори вирізнялися глибоким патріотизмом, критикою русифікації, протидією соціальному й культурному гніту. Вона підносила голос проти формалізму освіти й шукала національні шляхи визволення українського народу.
У 1920 році, за відкриті антибільшовицькі виступи, Олену Пчілку було заарештовано. Після звільнення жила у Могилеві-Подільському, а з 1924 року — в Києві, працюючи у Всеукраїнській академії наук. У 1925 році стала її членом-кореспондентом.
Померла 4 жовтня 1930 року, похована на Байковому кладовищі поруч з чоловіком та Лесею Українкою.
Олена Пчілка залишила велику літературну спадщину. Серед її кращих прозових і драматичних творів: «Товаришки» (1887), «Світло добра і любови» (1888), «Соловйовий спів» (1889), «За правдою» (1889), «Артишоки» (1907), «Півтора оселедця» (1908), п’єси «Сужена не огужена» (1881), «Світова річ» (1908).
У дитячій літературі також посіла вагоме місце: «Весняний ранок Тарасовий» (1914), «Казка Зеленого гаю», «Щасливий день Тарасика Кравченка» (1920), «Киселик», «Скарб», «Мир миром» (1921), «Кобзареві діти».
Вагомий внесок зробила у сфері перекладу: Овідій, Міцкевич, Пушкін, Ґете, Андерсен, Гюґо. Написала ґрунтовні літературознавчі та публіцистичні статті: «М. П. Старицький» (1904), «Марко Кропивницький яко артист і автор» (1910), «Євген Гребінка і його час» (1912), «Микола Лисенко» (1913), «Спогади про Михайла Драгоманова» (1926), «Автобіографія» (1930).
Працювала також як фольклористка й етнографиня. Її праці — «Українські узори» (1912, 1927), «Про легенди й пісні», «Українське селянське малювання на стінах» — зберігають наукову цінність і сьогодні.
На її честь названа Волинська обласна наукова бібліотека в Луцьку.