Юрій Пархоменко (25 жовтня 1927 — 22 листопада 1973) — український радянський митець широкого творчого діапазону: поет, прозаїк, сатирик, редактор, сценарист, композитор, співак, художник. Людина багатогранного таланту, яка залишила помітний слід у сфері кіно, літератури та журналістики.
Народився в мальовничому селі Щаснівка на Чернігівщині — звичайному українському селі, з якого розпочався шлях митця, що згодом охопив велику культурну географію країни. Попри тяжкі повоєнні обставини, Пархоменко прагнув до знань, і це прагнення привело його до Київського державного університету. Там, на факультеті журналістики, він сформувався як фахівець слова, закінчивши навчання у 1965 році.
Після університету Юрій Васильович працював фейлетоністом у популярному журналі "Перець", що в радянські часи був осередком сатири, гумору й прихованої іронії. Письменник володів тонким відчуттям слова, дотепністю, стилістичною пластикою й умів звертатися до читача зрозумілою, живою мовою.
У 60-х роках його професійний вектор поступово переходить до кінематографа. На кіностудії імені Олександра Довженка Пархоменко працює редактором, а згодом і сценаристом, вкладаючи свою енергію та літературну майстерність у створення художніх фільмів, які з часом увійдуть до золотого фонду українського кіно.
Однак його творчість не обмежувалася лише сценарною справою. Він був автором ліричних поезій, повістей, новел, а також гумористичних текстів. Його книжки — зокрема повість "Березневі дзвони", поетична збірка "Мої настрої", збірки новел і гумору — залишились поза офіційним друком за життя через радянську цензуру. Багато творів не пройшли ідеологічний контроль, хоча з літературної точки зору мали значну художню цінність. Пархоменко був серед тих митців, чиї ідеї випереджали епоху, а позиція — часто не збігалася з офіційною лінією.
Його життя обірвалося трагічно 22 листопада 1973 року. За заповітом, Юрія Васильовича поховали у рідній Щаснівці — на тій землі, з якої він виріс і яку завжди носив у серці.
У кінематографі Пархоменко залишив по собі чимало вагомих робіт. Як редактор, він брав участь у створенні таких фільмів:
"На Київському напрямку" (1967)
"Ця тверда земля" (1967)
"Вечір на Івана Купала"
"Розвідники" (1968)
"Важкий колос" (1969)
"Жодного дня без пригод" (1972)
"Вогонь" (1974) та ін.
Як сценарист, Юрій Пархоменко працював над фільмами:
"Вулиця вдовиних снів" (1966)
"З нудьги" (1968, у співавторстві)
"Мати йшла до сина" (1968)
"Розвідники" (1968)
"Дума про Британку" (1969)
"Інга" (1972)
"Вибір" (посмертно)
"Серед степу" (посмертно)
"Коли людина посміхнулась" (1973, у співавторстві)
"Земні та небесні пригоди" (1974)
"Серед літа" (1975, у співавторстві) та інші
Попри коротке життя, Юрко Пархоменко встиг проявити себе в різних творчих сферах. Він був людиною, яка тонко відчувала культуру, працювала на її розвиток у несприятливі часи, залишаючись вірною собі. Його багатогранний талант, глибока емоційність і любов до слова стали тією внутрішньою опорою, що дозволяла йому творити навіть у тіні цензурних обмежень.
Його ім’я варте того, щоб його пам’ятали — не лише як редактора й сценариста, а як митця із серцем і голосом, що звучить крізь десятиліття.