Галина Василівна Пагутяк
Галина Пагутяк (уроджена Москалець) народилася 26 липня 1958 року в селі Залокоть Дрогобицького району на Львівщині, згодом родина оселилася в селі Уріж, де й минули її дитячі роки. Після закінчення школи вступила до Київського державного університету імені Тараса Шевченка, де здобула освіту українського філолога. Її шлях у професійному житті був пов’язаний із педагогікою, музеєзнавством, культурною сферою: вона працювала у школі, Дрогобицькому краєзнавчому музеї, приватному навчальному закладі, а також у Львівській картинній галереї. Сьогодні письменниця мешкає у Львові.
Галина Пагутяк — одна з найяскравіших і найсамобутніших постатей сучасної української прози, член Національної спілки письменників України. Її літературна дорога почалася дуже рано: уже двадцятирічною вона сміливо заявила про себе в українській літературі, одразу дебютувавши масштабними художніми творами. У кожному з них вона постає різною, вільною від повторів, внутрішньо мінливою, але завжди впізнаваною завдяки своєму унікальному стилю.
Згодом Пагутяк здивувала читачів вишуканою малою прозою. У короткій новелі, у кількох рядках вона вміє створити образи, які вражають емоційною напругою, глибиною й художньою виразністю. У її текстах — особливий зв’язок із вигаданими світами, що живуть за законами символіки, містики, архетипу й недомовленості. Вона не просто створює художні реальності — вона пропонує читачеві разом із собою пройти крізь межі свідомого й несвідомого, раціонального й ірраціонального, зримого і прихованого. Її проза — це безперервний пошук сенсів, спроба віднайти шлях до порятунку душі в жорстокому світі.
Галина Пагутяк є авторкою численних книжок, серед яких: "Діти" (1982), "Господар" (1986), "Потрапити в сад" (1989), "Гірчичне зерно" (1990), "Записки Білого Пташка" (1999), "Захід сонця в Урожі" (1993), "Перевал" (1994), "Основа" (1995), "Кур'єр Кривбасу" (1996), "Дукля" (1994), "Смітник Господа нашого" (1996), "Біограф Леонтовича" (2001), "Книга снів і пробуджень" (1995), "Радісна пустеля" (1997). Крім того, вона активно працює в жанрі есеїстики та поезії.
Її твори перекладені багатьма мовами. Зокрема, англійською опубліковане оповідання "Потрапити в сад"; німецькою — уривки з повісті "Захід сонця в Урожі" і новели "Тебе спалить сонце" та "Дивись назад"; російською — повість "Діти"; словацькою — повість "Соловейко"; хорватською — новела "Дивись назад". Це свідчить про широкий резонанс її творчості за межами України, про глибоку універсальність тем, які вона осмислює.
У 2010 році, за поданням Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка, Галині Пагутяк присуджено найвищу державну нагороду в галузі культури — Шевченківську премію за прозову книжку "Слуга з Добромиля". Цей твір став символом її вірності естетиці глибинного психологізму, метафізики людського існування і любові до української мови як джерела внутрішнього одкровення.
Її проза — не лише літературний текст, а цілісний духовний простір, що об’єднує міф, історію, сучасність і вічність. Її твори — це діалог із тінями, мандрівка через час і простір, де головним завжди лишається серце людини й її здатність бачити світ неочевидно, відчувати його глибше, ніж дозволяють слова. Унікальна тональність її письма захоплює, а її голос — тихий, але впертий — залишається в літературному просторі як голос душі, що шукає істину й не боїться мовчання.